read-books.club » Сучасний любовний роман » Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова 📚 - Українською

Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

44
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Моя ніжна крутихвістка" автора Марина Тітова. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова» була написана автором - Марина Тітова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова" в соціальних мережах: 
Чоловіки з Марсу, а жінки з Венери? Застаріла класика. Інша справа, коли він з похмілля, а вона з депресії. Чи порозуміються вони? Ю.: дівчатка, не дивіться в дитинстві мультики! Я он дивилась і що з того маю? Все чекаю на принца на білому коні, а він не їде! Скоро тридцять, а я тільки в депресії була, а заміж ще не ходила... Нема нормального? Та є... Але не точно. Чи принц він, чи кінь? І як змиритись з його пристрастю до колишньої та алкоголю? Я.: казали мені, що колишня бреше. Не вірив. Не дивно, що вона тепер колишня... Тепер п'ю, гуляю!.. дівчатам швидку викликаю. Проте, не моя краса в цьому винна! Я просто хотів познайомитись. Навіщо? Сам не знаю. Натомість відчуваю відповідальність за нову знайому і почуття до неї. Та які саме почуття? І як забути колишню? Може ця панна допоможе?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:
1. Ю. Нав'язливість.

Кінець серпня 2016 року.

Дніпровські хвилі гамірно розлітались бризгами навсібіч, привертаючи мою увагу. Як поціновувачка природи та натуральної краси, я не могла не замилуватись водами широкої річки.

— В таку спеку гуляти можуть лише божевільні чи самотні. Навіть не знаю, до якого типу віднести тебе. Мабуть до відчайдушних,  — пролунав хрипуватий чоловічий голос в кількох метрах позаду мене.

Незнайомець налякав, але я цього не виказала. Не сіпнулася і не розтулила рота. Ба більше — навіть оком не моргнула! Я в селі собакам та індикам не показую свої зляки, то чого б це затрусилася перед якимось випадковим блазнем?

—  Можна і мені вступити до твого клубу відчайдушних та прогулятися з тобою?

Я нічого не відповідаю. Не озирнуршись, прискорила свою, й без того швидку, ходу. Не люблю, коли відволікають від милування природою і коли надокучають.

— А ні — помилився. Ти дика. Від самотності здичавіла до божевілля. Я вгадав?

Не відстає й собі незнайомець, також прискорившись. І треба ж було йому причепитись до мене? Робити нічого? Так поговорити хочеться, що скотився до розмов з першим ліпшим зустрічним, подібно бабусям в автобусі? А мені от не хочеться. Яка прикрість. 

— Або ж це чари. Закляття, що наклала на тебе ворожо налаштована подруга, яка позаздрила твоїй вроді. Через нього ти не можеш заговорити до жодного хлопця і до скону своїх днів приречена гуляти наодинці.

Слова наздоганяють в спину і я злюсь, що взагалі їх чую. Ще й, як на зло, вітер саме затих, тому доведеться вдавати глухоніму. Проте — це й на краще. Так логічніше замріяно задивлятися на річкову течію, від якої я не відводжу погляду.

— Та не хвилюйся. Все під контролем. Я знаю, як тобі допомогти. Я чарівник і своєю компанією зніму закляття і ти віднині ніколи не будеш самотньою! — все бубнить і бубнить голос позаду, а в мене вже ліве око сіпається від нього. — Що, не вразив своїми здібностями? Не оцінила? Шкода. Я так старався, а ти!

Ох, ці наполегливі пікапери. Спокою від них немає. Та я з непокірних. Скільки завгодно ляси нехай точить — мене не викликати на розмову. Інша справа роздратувати — з цим він впорався навідмінно.

— Як бачу, ігнорування — твоє хоббі. Браво, майстриня. Віднині я твій відданий фанат. Залишиш автограф?

Вдих. Видих. Вдих. Видих.

— Красуня, ну досить вже! Вдавати, що поспішаєш — то зайве. І на маленьку ти не схожа, то ж варіант: "я не розмовляю з незнайомими дядечками" не підходить. Ми ж знайомились!

Це нестерпно. Я продовжую мовчати, а воно ніяк не заткнеться! Ще й верзе казна що і саме в ту мить, коли я хочу побути наодинці.

— Зупинись хоч на мить і дай оглянути товар! Бігаючи тільки зморишся швидше.

— Який ще в біса товар? Що за маячня? — не втримуюся від абсурдності почутого й різко зупиняюсь, наважившись обернутися обличчям до об'єкта своєї дратівливості, крутнувшись на одній нозі.

— Та ні. Все вірно, — оглянувши мене з ніг до голови, ніби я справді якийсь товар, котрий він готовий купити, самовпевненно видає парубок. — Ти товар. Я купець. От тільки сватів треба трохи почекати. О цій порі шалені затори. Все-таки, зовсім скоро бабине літо. Спокон-віку пора заручин та весіль.

— Мене не цікавлять знайомства! Тож, вибачте, але ваші недолугі навички чіпляти дівчат зараз витрачаються марно! Йдіть куди йшли! — підвищую голос, бо дратує вже небачено й нечувано.

— Так я і йду... До тебе.

— А треба повз! Тому, будь ласка, не говоріть більше до мене і залиште у спокою.

Не вагаючись розвертаюся та знов йду в звичному напрямку, але від знервованості тепер важко дихати. Хоч і знаходжусь на свіжому повітрі, а його мені бракує.

— Отже, не тільки дика, а ще й зла, — знов турбує голос зліва, порівнявшись зі мною.

— Дякую за швидко встановлений діагноз, але послуг лікаря я не потребую. І рецептик виписувати також не треба, — не змовчала від обурення, що переповнює мене. 

— Ну це ти вже загнула. Ні, ти вгадала, що я щойно з лікарні, але от з професією помилилася.

— Та невже? Тоді чому я не можу розібрати жодного слова з ваших вуст? Це ж тільки лікарі пишуть і говорять нерозбірливо, — підключаю до цієї набридливої та безглуздої розмови важку артилерію — сарказм.

— То може тобі треба вуха прочистити? 

— А ось це вже грубість, а не флірт.

— А я й не фліртував, — нахабно та самовпевненно, вчепившись реп'яхом в мої очі, вимовив незнайомець в білій майці.

— Ще скажіть, що взагалі не до мене говорили.

— А ти когось ще тут бачиш? — озирнувшись на всі боки та зобразивши здивування, цей клоун вирішує остаточно вибісити мене. — Мушу повідомити, що тобі вочевидь в голову напекло, якщо почались галюцинації і на безлюдній набережній ввижаються ще якісь люди, крім нас з тобою.

— То от чому я бачу і чую тебе! Ти мені просто ввижаєшся. Насправді ти порожнє місце і тебе не існує. То може зникнеш? — й сама вдаюся до грубіянства. Хоч цю мову зрозуміє опонент?

— То от яка мені дяка? За все хороше навіть доброго слова не заслуговую?

— Яке лицемірство! — знов опиняюсь обличчям до надокучливого обличчя, аби нарешті мою лють вгледіли і відчепилися від мене. — Побив рекорд, встигнувши набриднути мені менше, ніж за хвилину, а я за це ще й маю дякувати?

З усмішкою переможниці безсоромно видихаю вуглекислий газ прямісінько в шию чоловіка, який саме скоротив дистанцію між нами і тепер до нього можна доторкнутися лиш простягнувши руку. Та мого доторку він не вартий. Хіба що, простягну руки, щоб розітерти нав'язливого баламута в золу.

Ненавиджу нав'язливість. І сама ніколи до неї не вдаюся, хоч як би не було потрібно. Навіть нав'язливих консультантів в магазинах обминаю манівцями!

— В лікарні мене попереджали, звичайно, що з тобою буде не легко, але я й гадки не мав, що настільки, — раптово промовляє з кам'яним виразом обличчя високий брюнет, збиваючи мене з пантелику. Це знов його невдалі жарти?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"