Читати книгу - "Доленосна зустріч в Новий рік ❆, Тома Глубокова"
- Жанр: Сучасний любовний роман
- Автор: Тома Глубокова
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
"Ну ось. Ще година і можна закриватися."
Я ставлю на столик дві широкі тарілки з красивими Тірамісу і повертаюся на своє місце.
Дивно, але мені подобається зараз працювати в цій кав'ярні, хоча тато кричав, що я тут не затримаюся. Він був упевнений, що людина, яка закінчила з відзнакою юрфак, не може працювати баристою і продавати красиві тістечка і тортики.
А мені зараз це в радість.
Сьогодні, наприклад, тридцять першого грудня, напередодні Нового року, я працюю теж, помінявшись зміною з колегою. У неї сім'я і двоє прекрасних діток, які хочуть маму бачити на свято. Катруся вже надсилала мені відео, де приготування йдуть повним ходом. На тлі діти увімкнули якісь новорічні мультики. Сімейна атмосфера змусила розчулитися і трохи засумувати, адже я б не проти проводити так само новорічні свята і готуватися до них в оточенні дітей і коханого чоловіка.
Але, на жаль, часом ми не живемо так, як нам того хочеться.
- Можна ще шоколадку? - з-під прилавка на мене величезними карими очима дивиться хлопчисько років шести, і я, не зважаючи на те, що ми невеликі квадратики молочного шоколаду подаємо, як комплімент, даю її так. Дитина посміхнулася мені, показуючи, що в неї випали передні молочні зуби, і тікає до батьків за столик. Мама тут же подивилася на мене, трохи винувато й одними губами вибачившись. Я відмахуюся, з невеликою заздрістю спостерігаючи за сім'єю. Глава сімейства ловить дрібного і, посадивши на коліна, допомагає розгорнути фольгу, віддає ласощі.
Звісно, я не ханжа. І точно не якась страшна відьма, яка злиться на весь білий світ через те, що не живу так, як усі в моєму віці.
Я й не хочу жити так, як усі, до речі.
Дуже багато сімей у нас постійні клієнти, і поки в залі багато знайомих облич, навіть працюється в кайф. Вони завжди привітні й милі, деякі постійні мені сьогодні принесли невеликі подаруночки. І діти, які бігають по залу, з цікавістю розглядають наші прикраси до свята або показують мамі чи татові мерехтливі вогники, лише тішили.
Напевно, я б могла сказати, що я б нічого не хотіла змінити у своєму житті, адже у мене цілком нормальне життя і багато друзів, які кликали мене сьогодні святкувати за місто. Хоч і на даному етапі життя я відчуваю відсутній пазл у своїй картинці, але...
Своє ставлення до всього, що так чи інакше обтяжує - я б точно змінила.
Я не повинна відчувати провину за те, що не хочу святкувати Новий рік із батьками. Не повинна їхати о восьмій додому і посміхатися, вдаючи, що все добре.
Адже все зарито набагато глибше, ніж здається на перший погляд. Людині, тобто мені, потрібно було закінчити юрфак із червоним дипломом саме для нього. Для тата. Щоб зараз, на всіх святах, хвалитися цим папірцем і не звертати уваги, що цей злощасний папірець згубив одну людину. Тобто, мене.
Перетворила, почасти, на зомбі. Який знає всі закони й може постояти за себе і за інших у суді, але при цьому залишатися глибоко нещасним усередині.
Не знаю, чому він мене не почув. Можливо, щоб я, як і вони з мамою, всі свої сорок з гаком років були хорошими й успішними людьми, яким майбутнє проклали батьки. А не вони самі.
Боже, це навіть звучить нерозумно і безглуздо.
А тепер я нічого не хочу. Нічого не приносить задоволення. А робота в кав'ярні - лише чергова втеча на дванадцять годин, щоб не слухати повчань батька і похмурі кивки матері, яка, найчастіше, підтримує тільки його думку. Вони вічно вчать однаково і не дають зітхнути. Хоч і мені вже давно не вісімнадцять.
А жити окремо теж не відпускають. Тільки після заміжжя.
І моїх батьків не хвилює, що сидячи вдома вечорами та вихідними я точно не зможу познайомитися з хлопцем і вийти заміж. Де мені його шукати у своїй кімнаті? Може, під ліжком? Чи як пройти фейс-контроль батька і прискіпливе ставлення матері?
Не зважаючи на трохи відсторонене життя, одного разу я закохалася і це було взаємно. Боже, як же це було взаємно... До тремтіння в колінах і гучного биття серця, яке поруч із ним часом норовило вилетіти з грудей. Я спробувала одного разу познайомити своє перше кохання з батьками, напередодні Нового року. Тато з мамою запросили нас на вечерю, випитували в нього кілька годин, хто він і звідки, які плани на майбутнє, і чому він навчається на таку неперспективну професію... У підсумку...
Вигнали його того ж вечора. Кричали, що одне кохання нас не прогодує, а мені ще й дев'ятнадцять було, і я ще маю для батька довчитися і здобути диплом.
Загалом, Юра зник із мого життя того ж вечора. Як і видалився його номер і будь-який інший контакт у соцмережах. Він просто випарувався, залишивши ледь відчутний шлейф улюблених парфумів, наче слід від себе... Тепер певні нотки в чоловічих парфумах мене відкидають на п'ять років назад, коли ми в такий от час, передноворічний, гуляли одним із романтичних міст України та мріяли, як зустрінемо Новий рік разом. Моя мрія розбилася вщент тридцятого грудня.
Тож у мене достатньо приводів не хотіти їхати додому і посміхатися батькам, все ще пам'ятаючи їхній вчинок.
❆❆❆
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доленосна зустріч в Новий рік ❆, Тома Глубокова», після закриття браузера.