Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"
- Жанр: Сучасний любовний роман
- Автор: Катря Вивір
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вже рівно десять років щопонеділка зранку Тіна брала в руки крайні плечики з найближчої до входу стійки, на яких висіла щоразу інша сукня, і робила пронизливе «пік» товарним сканером. Потім наступні плечики й знову — «пік». Цей пронизливий звук дратував весь персонал та поодиноких відвідувачок протягом кількох годин. На щастя, ранок понеділка — не найпопулярніший час для шопінгу. Просканувавши кожну етикетку в бутику «Родж», Тіна за звичкою йшла пити каву до найближчого острівця у торговельному центі та чемно віталась із баристою. Не зважаючи на те, що молоденькі студентки, яким випала честь варити тут каву, змінювали одна одну швидше, ніж трендові колекції у бутиках по сусідству, вони, однак, встигали запам’ятовувати, що Тіна п’є тільки капучино на безлактозному молоці без цукру. З усього різноманіття десертів, представлених на вітрині, вона брала лише маленьку порцію мигдалю у глазурі з корицею. А коли запаси цього частування в кав’ярні раптово закінчувались, Тіна відчувала легке розчарування, яке можна порівняти із відчуттям, коли дверцята трамвая зачиняються перед твоїм носом. Ніби й дрібничка, однак ще кілька таких моментів і, можна вважати, що день пішов шкереберть. Не відриваючи очей від телефону, Тіна захопила однією рукою і каву і пакетик з горішками, подякувала та пішла у свій бутик. Авжеж, формально, він їй не належав. Однак «Родж» однім із перших відкрився у торговельному центрі «Променад», а Тіна працювала там з ще відкриття. Спочатку два роки — продавцем-консультантом, а потім ще десять — на посаді адміністратора. Це була її перша робота, на яку дівчина влаштувалась ще бувши студенткою четвертого курсу. А щойно вона закінчила магістратуру і захотіла звільнитись, щоб знайти більш престижну та високооплачувану посаду, як їй запропонували стати адміністратором. І все, «лещата зімкнулись», як любить казати Вероніка, найближча подруга Тіни. Ця красуня свою трудову діяльність стабільно змінювала раз на рік. Тіна любила слухати захопливі історії Вероніки про те, як прикольно стригти собак, як несерйозно сприймають жінок-водійок у таксі, як багато дізнаєшся, коли робиш манікюр дружині депутата і тому подібні речі. Вероніка завжди мала купу історій для своєї «правильної» подруги. Дівчата знали одна одну ще з університетського гуртожитку та були на тому етапі дружби, який дозволяє приходити в гості без попередження і з порогу направлятись до холодильника, щоб чогось попоїсти.
Тіна саме переглядала меню суші-бару, що був розташований на фудкорті поверхом вище, аби замовити частування для своїх колег на вечір, як її прийшло повідомлення від подруги:
«Увага! Я їду кататись на лижах зі своїм пенсіонером))) Ти до котрої на роботі?»
Тіна відповіла:
«Коли ти називаєш пенсіонером хлопця, що старший за тебе на 3 роки, я почуваюсь старою))) Не знаю, святкуємо сьогодні після роботи 12-річчя магазину. А що?»
Тіна відправила повідомлення, а потім спинилась та ойкнула, а її пальці почали швидко набирати новий текст: «Тільки не кажи, що хочеш лишити на мене…»
«Можна я лишу тобі Бонбончика на тиждень? Дууууже треба! Будь ласочка.»
Горде ім’я Бонбон носив п'ятирічний французький бульдог, який успадкував від своїх породистих предків проблеми з дихальними шляхами, фантомні напади діареї та схильність до надмірної ваги. Якщо з ним не жити в одній квартирі, то можна навіть подумати, що він славний пес: приязний, милий і майже не гавкає, однак Тіна знала правду. Не спроста Вероніка не брала його у подорожі: зміна обставин викликала у Бонбона сильний стрес, він безперервно пускав гази і пробував ґвалтувати ногу своєї хазяйки. Однак Тіна мала дуже складні сімейні зв’язки із цією собакою, тому відмовити подрузі, коли та просила з ним посидіти, не могла. Річ в тому, що Бонбон мав бути хатнім улюбленцем саме Тіни. Пса подарував дівчині її колишній хлопець ще цуценям незадовго до розставання. Можливо, малий став навіть однією з багатьох причин їхнього розриву: бо хто дарує живе створіння без твоєї на те згоди? Тільки чувак, який не дуже переймається, що звалив на плечі коханої чималу відповідальність заради красивого жесту, самозакоханий дурень, не інакше. Тоді Тіна вирішила продати чи віддати Бонбона у надійні руки, бо не могла піклуватись про нього належним чином. Вона майже весь час проводила на роботі. Своїм наміром знайти цуценяті люблячу родину Тіна поділилась з Веронікою, яка одразу ж загорілась бажанням забрати малого до себе. Так і сталося, тож тепер Тіна періодично виконувала роль собачої няньки, бо підсвідомо відчувала, що Бонбон десь на десять відсотків і її пес також. У роздумах про те, що недарма вона вчора не встигла помити вдома підлогу, Тіна підійшла до оздобленого вже неактуальними новорічними декораціями входу магазину «Родж», спинилась і відписала подрузі: «Ок, вези, ключ у консьєржки». Потім трохи подумала і додала: «І заради всього святого, вдягни йому памперс, щоб не було так, як минулого разу. Цьом!»
Тіна зробила ковток теплої кави, вдихнула знайомий аромат бутика і поринула у роботу.
***
Адміністраторська кімнатка була малою та не мала вікон. І хоча Тіна намагалась її не захаращувати, та навіть поставила ароматичні палички для затишку, однак комірчина однаково лишалась комірчиною. Дівчина вже завершила всю операційну роботу: закрила переоблік (все зійшлось ідеально), внесла на баланс нові одиниці одягу, розставила зміни персоналу на наступний місяць так, щоб всіх все влаштовувало. Раніше ці задачі були для неї складними, часто не виходили з першого разу, а закритий переоблік був мало не приводом для святкування. З часом все почало стабільно вдаватись і вже не викликало жодних емоцій, а останні роки ідеальна звітність наганяла на Тіну нудьгу. «Цього разу знову обійдемося без загубленої сукні та розпарованих черевиків? Без випадково проведених двічі оплат? Без неправильно оформлених повернень? Ну і добре». Тіна саме збиралась ще раз поприбирати на столі, який і так завжди був досить охайним, та витерти пил з полиць. Вона пробігла пальцями по стелажу з книжками і паперами: особисті справи співробітників, коробка зі старими книжками бухгалтерського обліку, ще одна з комунальними платіжками і чеками за оренду приміщення, тека з товарними накладними, кілька книжок з менеджменту, непрочитаний любовний роман, який лежав там на випадок вільної хвилинки і … ще дещо. Тоненький потертий зошит, про який Тіна вже зовсім забула. До війни дівчина мріяла перейти на пів ставки і відкрити власний невеличкий магазин одягу для працюючих жінок, які хочуть почуватись на роботі стильно та комфортно водночас. Саме в цей зошит Тіна ретельно записувала контакти швейних цехів, постачальників, прораховувала бізнес-модель та описувала концепцію магазину, дійшла навіть до вибору назви, однак… Почалась війна, ринок став, ціни виросли і Тіна перестала боротись за свою мрію. Її тепер більше хвилювало, як оплатити іпотеку за свою квартиру з білосніжними стінами у новенькому ЖК, скільки буде коштувати черговий візит до дантиста і те, що треба почати ходити за органічними продуктами на ринок, а не в дорогий спеціалізований магазин.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три шляхи до одного серця, Катря Вивір», після закриття браузера.