Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

×××

Раптом Кер відчув чиюсь присутність, незриму та могутню, наче сама земля пробудилася від сну. Немов тепла хвиля прокотилася по його спині, а повітря навколо наповнилося незримим світлом, наче хтось невидимий запалив тисячі маленьких свічок в темряві лісу, розганяючи морок та приносячи з собою тепло та надію. Він підняв голову і побачив її. Гея, богиня-мати Землі, стояла перед ним у всій своїй величі та красі, наче вона зійшла з небес, щоб втішити його в його горі.

Вона була високою та стрункою, наче молода береза, що тягнеться до сонця, її довге русяве волосся, наче шовкові нитки, спадало на плечі золотим водоспадом, а очі, кольору весняного неба, сяяли добротою та мудрістю, наче два бездонні озера, в яких відображалася вся краса та мудрість світу. Вона була вбрана в просту сукню з льону, білу та чисту, наче сніг, підперезану поясом з польових квітів, що випромінювали ніжний аромат, а на голові красувався вінок з дубового листя, символу сили та довголіття. Її босі ноги ледь торкалися землі, наче вона ширяла над нею, не зачіпаючи трави та квітів, наче вона була частиною самої природи, її духом, її втіленням. Гея була оточена м'яким золотистим світлом, що випромінювало тепло та спокій, наче сонячне сяйво, що пробивається крізь хмари, світлом, що заспокоювало та надихало.

 — Кер, - промовила вона лагідним голосом, що нагадував дзюрчання струмка, що біжить серед каміння, голосом сповненим тепла та співчуття. - Я знаю твій біль, я знаю твою втрату, - продовжила вона, і її слова бриніли в тиші, наче краплі дощу, що падають на листя. - Я бачила все, що сталося з твоїм племенем, бачила, як Ворони напали на вас, як вони вбивали ваших воїнів, як вони зруйнували ваші домівки, - говорила вона, і її голос був сповнений печалі та співчуття. - Але ти не повинен здаватися, - продовжила вона, і її голос набув сили та впевненості, - ти маєш жити, - сказала вона, і її слова пролунали в його серці, наче заклик, наче наказ. - Ти маєш знайти сенс у своєму житті, сенс, який допоможе тобі подолати біль та знайти спокій, - закінчила вона, і її слова були сповнені надії та обіцянки.

Кер здивовано дивився на неї, не в силах вимовити ні слова. Він не розумів, чому богиня, творець усього живого, звертається до нього, простого смертного, який втратив все, що було йому дороге. Він відчув трепет перед її величчю, перед її красою, перед її силою, що наповнювала весь ліс навколо, що відчувалася в кожній травинці, в кожній краплі роси, в кожній пісні птаха. Але водночас його охопив і гнів, гнів на несправедливість долі, на жорстокість світу, на байдужість богів, що дозволили цьому статися, що не врятували його плем'я від загибелі. Чому вона дозволила цьому статися? Чому вона не врятувала його плем'я? Чому вона не зупинила війну? Чому вона не захистила його рідних? Чому вони загинули, а він залишився жити? Ці питання роїлися в його голові, наче зграя розлючених ос, жалячи його своїми отруйними жалами.

 — Але навіщо? - спитав він з гіркотою в голосі, ледь стримуючи сльози, що підступали до очей, застилаючи його зір, роблячи світ навколо розмитим та нечітким. - Навіщо мені жити, якщо я втратив все? - продовжив він, і його голос затремтів від відчаю, - навіщо мені це безсмертя, якщо воно лише приносить біль та страждання? - запитав він, і його слова були сповнені болю та розпачу. - Я не хочу жити вічно! - вигукнув він, і його голос пролунав в лісі, наче крик пораненого звіра, - я хочу померти! Я хочу бути зі своїми рідними! - закінчив він, і його слова були сповнені тугою та бажанням померти.

 — Ти не втратив все, Кер, - сказала Гея, і її голос прозвучав як ніжний дотик до його зболеної душі, наче материнська рука, що гладить його по голові, заспокоюючи та втішаючи. - У тебе є дар, - продовжила вона, і її слова пролунали в тиші, наче промінь світла в темряві, - дар, який може змінити твій шлях і шлях цього світу, - говорила вона, і її слова були сповнені надії та обіцянки, - дар зцілення, - прошепотіла вона, і її слова були наче магічне заклинання. - Ти можеш допомагати іншим, ти можеш полегшити їхні страждання, ти можеш принести в цей світ добро, якого так не вистачає, - закінчила вона, і її слова були сповнені віри в нього, в його силу, в його доброту.

Кер мовчав, задумавшись над її словами, що бриніли в його вухах, наче струни арфи, торкаючись найглибших струн його душі, пробуджуючи в ньому незрозумілі почуття, незрозумілі емоції. Він подивився на свої руки, що ще недавно були вкриті кров'ю та брудом - кров'ю його родичів, кров'ю його ворогів, брудом битви, брудом смерті, - руки, що тримали зброю, що відбивали удари, що падали на землю, знесилені та поранені. Але зараз його руки були чистими, рани загоїлися, біль зник, наче його і не було зовсім. Він відчув в них тепло, енергію, силу, якої раніше не помічав, силу, що пульсувала в його жилах, що наповнювала його тіло життям. Він згадав, як його рани - смертельні рани, від яких він мав би померти, - загоїлися самі собою, швидко та безслідно, наче хтось невидимий доторкнувся до них і забрав біль, забрав смерть, залишивши лише спогади про минулі страждання. Він зрозумів, що Гея говорить правду. Він дійсно мав дар. Дар, який може дати йому нову мету, нове життя, дар, який може змінити його долю, дар, який може стати його порятунком від вічних страждань, від вічної самотності, від вічного болю.

 — Але як я можу це зробити? - спитав він, і його голос трохи здригнувся, зраджуючи його хвилювання та невпевненість, його страх перед невідомим, перед силою, яку він не розумів. - Я не знаю, як використовувати свій дар, - продовжив він, і його слова були сповнені сумніву та розгубленості, - я навіть не знаю, що це за дар, - закінчив він, і його слова зависли в повітрі, наче осіннє листя, що повільно падає на землю.

 — Я навчу тебе, Кер, - усміхнулася Гея, і її усмішка була наче сонячний промінь, що пробився крізь хмари, освітлюючи темний ліс, наповнюючи його теплом та надією, її усмішка була наче обіцянка, наче благословення. - Я буду з тобою, - продовжила вона, і її слова пролунали в його серці, наче музика, - я буду вести тебе, - обіцяла вона, і її слова були сповнені тепла та турботи. - Ти не один у цьому світі, Кер, - сказала вона, і її слова розвіяли його сумніви та страхи, - ти ніколи не будеш один, - закінчила вона, і її слова залишилися з ним назавжди, наче оберіг, наче захист від самотності.