Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

Він згадував своїх батьків, їхню любов та турботу, їхні теплі обійми, що дарували йому відчуття безпеки та захисту, їхні лагідні слова, що наповнювали його душу теплом та любов'ю, слова, що завжди підтримували його, давали йому силу та надію. Він згадував, як батько вчив його полювати, як виготовляти зброю, як розпалювати вогонь, як читати сліди звірів, як виживати в цьому дикому світі, його слова були суворими, але справедливими, він був для нього не лише батьком, а й учителем, наставником, другом. Як мати співала йому колискові, її голос був ніжним та мелодійним, наче пісня пташки, що радіє сонцю, як вона лікувала його рани, прикладаючи до них цілющі трави та шепочучи магічні заклинання, її руки були ніжними та турботливими, її дотик зцілював не лише тіло, а й душу. Як вона розповідала йому казки про духів лісу та богів, про їхні подвиги та пригоди, її слова були наче чари, що переносили його в казковий світ, де все було можливим, де добро завжди перемагало зло.

Він згадував своїх друзів, з якими він полював та змагався, з якими він ділився своїми мріями та страхами, своїми радощами та печалями, друзів, що були для нього такими близькими, наче брати. Він згадував їхні сміливі обличчя, засмаглі від сонця та вітру, їхні сильні руки, що вміли натягувати лук та кидати спис, їхні вірні серця, що завжди були готові прийти на допомогу, їхні веселі голоси, що лунали в лісі під час полювання, наче пісні лісових духів.

Він згадував своє плем'я, свою землю, свій дім, де він народився і виріс, де він був щасливий. Він згадував вогнище, що горіло в центрі поселення, збираючи навколо себе всіх членів племені, даруючи їм тепло та світло, наче серце племені, що пульсувало життям. Він згадував пісні та танці, що лунали вечорами, наповнюючи повітря радістю та життям, згуртовуючи їх в єдине ціле, наче вони були одним організмом, однією родиною. Він згадував свою печеру, де він спав поруч з батьками та сестрою, відчуваючи їхнє тепло та любов, відчуваючи себе захищеним та коханим, наче він був у затишному гнізді.

І він відчував нестерпний біль втрати, який розривав його серце на шматки, залишаючи в ньому порожнечу, яку неможливо було заповнити, порожнечу, що поглинала його, затягувала в безодню відчаю. Він був самотній, втрачений, приречений на вічні мандри, на вічні страждання, на вічну самотність. Він ненавидів Моріган за те, що вона зробила з ним, за те, що вона відібрала в нього все, що йому було дороге, за те, що вона залишила його одного в цьому світі, сповненому болю та смерті. Він ненавидів себе за те, що не зміг захистити свою сім'ю, за те, що він вижив, а вони загинули, за те, що він не зміг врятувати їх від смерті. Він не бачив сенсу в своєму існуванні, в цьому вічному житті, яке стало для нього не даром, а прокляттям, тягарем, який він мусив нести на своїх плечах до кінця своїх днів.

Він сидів так довго, поки сонце не почало сідати за горизонт, фарбуючи небо в багряні та фіолетові кольори, наче хтось розлив на ньому кров та чорнила. Тіні дерев подовжилися, ліс поринув у сутінки, наповнюючись таємничими звуками та шерехами, наче духи ночі прокидалися від сну. Кер відчув холод, що пронизував його тіло, нагадуючи про самотність та безвихідь, холод, що йшов з глибини його душі, з глибини його втрати. Він підвівся, щоб знайти місце для ночівлі, щоб сховатися від темряви та хижаків, що прокидалися з приходом ночі. Він не знав, що чекає на нього в майбутньому, але він був готовий зустріти його, зустріти його з гордо піднятою головою, з незламним духом. Він був готовий жити, хоч і не знав навіщо, жити, щоб нести свій хрест, жити, щоб виконати своє призначення, жити, щоб знайти сенс у своєму безкінечному житті.

×××

Гея, богиня-мати Землі, спостерігала за Кером з того моменту, як Моріган наклала на нього прокляття, наче мати, що спостерігає за своєю дитиною, яка потрапила в біду. Вона бачила його страждання, його біль, його відчай, бачила, як він блукав лісами та горами, не знаходячи собі місця, наче звір, що втратив своє лігво, як він тужив за втраченою сім'єю, за втраченим племенем, за втраченим життям. Вона чула його крики відчаю, його благання про смерть, його прокльони на адресу Моріган, що лунали в горах, наче грім, що розколював небо.

Гея відчувала його біль, як свій власний, бо вона була матір'ю всього живого, і кожен біль, кожні страждання відлунювали в її серці, наче її власні рани. Вона бачила, як його серце розривається на частини, як його душа кричить від самотності, і хотіла допомогти йому, але не могла втрутитися в долю, визначену Моріган, в долю, що була написана на небесах. Вона могла лише спостерігати та чекати, сподіваючись, що він знайде в собі силу подолати свої страждання, що він знайде свій шлях у цьому світі.

Але вона також бачила майбутнє, яке могло статися, якщо вона втрутиться: його доброту, його співчуття, його бажання допомогти іншим, бажання, що йшло від самого серця, від чистої душі. Вона бачила, як він зцілював поранених тварин, як він ділився своєю їжею з голодуючими, як він захищав слабких від сильних, як він ніс у світ добро та світло, наче маленьке сонце, що розганяє темряву. Вона бачила, як його серце, сповнене болю, все ще здатне на любов та співчуття, що його душа, зламана стражданнями, все ще прагне добра та справедливості.

І тоді Гея зрозуміла, що Кер - не просто жертва прокляття, а обранець долі, що його життя матиме особливе значення для всього людства, що він прийшов у цей світ не випадково, що його чекає велика місія. Вона вирішила допомогти йому, наділити його силою, яка допоможе йому виконати його призначення, силою, що зробить його незламним, що дасть йому можливість змінювати світ на краще. Вона знала, що Кер стане її посланцем у світі людей, що він буде нести добро та зцілення, що він допоможе людству знайти шлях до гармонії та процвітання, до світлого майбутнього.

Гея знала, що шлях Кера буде довгим та складним, сповненим випробувань та спокус, що йому доведеться зіткнутися з багатьма небезпеками та перешкодами, що його чекають біль та страждання. Але вона вірила в нього, вірила в його силу, вірила в його доброту, вірила в його призначення. Вона знала, що він зможе подолати всі труднощі та виконати свою місію, що він стане надією для людства, що він принесе в цей світ світло та добро.