Читати книгу - "Суперниця , Ірина Романенко"

Здається від моїх слів йому зірвало дах. Він притягнув мене до себе і жадібно поцілував. Мене наче окропом облили. Тисячі мурашок пробіглися тілом. Такий гарячий, такий палаючий поцілунок. Найстрашніше, що в цей момент я не думала про те, що так неправильно. Руки самі потягнулися до його сорочки. Я просто хотіла продовження. Внизу приємно затягнуло, але Ярослав відсахнувся. Його як і моє збите дихання багато про що говорили. Наприклад про те, що він довго чекав на цей момент. 

- Ти точно цього хочеш? Чи просто граєшся зі мною?

- А що якщо я просто граюсь?

- Тоді я зупиню це. Якщо ми продовжимо ти повинна знати що більше від мене ніколи не втечеш.

- Чому?

- Бо ти будеш повністю моєю. З ніг до голови, з пальців ніг до самої маківки.

Я скривилася.

- Я не якась річ. Я нікому не належу окрім себе, тож твоя позиція мені до дупи. Навіть якщо ми зараз трахнемо одне одного це нічого тобі не дасть, ані влади наді мною, ані моєї поваги.

Після цих доволі різких слів я побачила, як у ньому щось змінилося. Він… Образився? Розізлився? Я вколола його цими словами?

- Мені не потрібна твоя повага.

З цими словами він відсторонився і розвернувся в сторону коридору.

- Що таке? Зачепила?

Секундне мовчання, а потім…

- Не більше аніж інші шльондри.

Як він мене назвав?! Шльондра?! Хай котиться під три чорти!

Гримнувши дверима, я досі не розуміла що відбулося тільки що.

Ми мало не переспали. Тепер я остаточно не розумію своїх почуттів. Що це в біса було?? Я хотіла того поцілунку, але його слова… Його відношення до мене. Я не хотіла бути прикрасою або лялькою, яка поповнила б колекцію його шльондр.

Двері знову відчинилися і я побачила Поліну з кавою в руках.

- Що у вас сталося?

- Ти зрадниця! Нащо пустила його сюди?

- Я подумала, що вам треба договорити, але потім побачила як він вилетів з будинку, злющий як чорт.

- Тож я його образила.

- Чим?

- Ми… Майже переспали, але він раптом сказав, що якщо ми це зробимо, то він ніколи не відпустить мене і я буду лише його, а я не річ, щоб комусь належати!

- Що?! У цього чоловіка й справді не все добре з головою.

- Я так втомилася… Хочеться посидіти з дівчатами, як в старі, добрі часи.

- Зрозуміла! Нове скликання! Замовимо піцу і суші. Ввімкнемо музику і влаштуємо дівич вечір.

- Давай! З мене запрошення, з тебе їжа.

Ми разом почали готуватися до вечора.

- Уляна! Привіт. Давно ми не зустрічалися всі разом.

- Так, у мене останнім часом так багато роботи. Пропонуєш зустрітися?

- Так. Зможеш сьогодні ввечері? У мене на квартирі

- Думаю так. Чекай на мене.

Чудово Уляна є, залишилось вмовити Мілану. Це буде важче, адже вона ніколи зазвичай не знаходить вільної хвилини між своїми гульками і роботою.

- Кажи кицюня.

- Мілана ми давно не бачились з усіма! Сьогодні плануємо влаштувати у мене посиденьки. Тебе чекати?

- Якщо тільки там будуть суші та гарячі хлопчики.

- Суші будуть, а на гарячих хлопців подивишся в Інтернеті.

- Ну добре. Але я приїду не з пустими руками.

Чудово. Всі в зборі, останній штрих – їжа.

Все було готово і дівчата сиділи на дивані.

- Ну то що в кого нового?

- Розпитаймо нашу Емму! Вона організувала цю вечірку, тож хай і починає першою.

- Ну… Багато чого відбулося за цей час. Я вперше вийшла на нелегальні бої та перемогла здоровенного чоловіка.

- Що?! І ти мовчала?!

- Потім цей же чоловік погрожував мені й майже пристрелив.

- Що в біса коїться з твоїм життям??

- Потім ми вклали угоду за якою ми виходимо на ринг і він виграє, в обмін на те що він не пристрелить мене і збереже моє життя.

- Господи, як тупо це звучить. Наче в якомусь серіалі.

- Ти не уявляєш як це страшно коли до голови прикладають пістолет і ти прощаєшся з життям. Тому в деякому сенсі я погодилася на емоціях. Потім я програла бій і майже не вмерла, а після операції цей чоловік з яким я билася погодився на те, щоб я доліковувалася у нього вдома.

- А це ще нащо??

Уляна і Мілана сиділи з відкритими ротами від здивування.

- Емма. Вибач що переб’ю, але ти повинна знати, що це він заплатив за твою операцію.

- Що?! Він?? А чому ти не сказала?! Я тепер винна йому гроші?

- Думаю, що ні. Він просто пожалів тебе.

- Пожалів… От з цієї причини він, напевно й забрав мене до себе додому.

- Я в шоці! А якщо він щось відчуває до тебе?

- Ні. Це дурість

- Я читала багато книжок з сюжетом від ненависті до кохання. Там була така ж картина! Я вам клянуся!

Мілана зробила ковток вина, яке принесла з собою.

- Це життя Мілана, а не книга. Тому не правильно любити того, хто погрожував тебе вбити.

- Як психолог стверджую, що романтизація таких відносин це не нормально! І добре, що ти це розумієш, бо якби ти погодилася на такі відносини ти б була нещасливою. Вигоріла б як свічка і все.

Та чи правда це? Я ж навіть зовсім його не знаю. Поки дівчата розважалися і пили, я не могла обрати вірний шлях. Дізнатися про нього більше або ж викреслити його з життя раз і назавжди?