Читати книгу - "Компромат на замовлення, Стейсі Браун"

Тихо прикривши за собою двері, я вийшла в довгий коридор готелю. Задоволена собою, натиснула кнопку ліфта. Сьогодні ввечері можна дозволити собі келих ігристого за ретельно виконану роботу. Моя професія була незвична, але щось в ній було романтичне для мене. Адже не кожна робота дарує купу емоцій, пригоди, а найголовніше – декілька додаткових нулів на банківському рахунку. Хтось називає мене шахрайкою, хтось – аферисткою, хтось – навіть детективом, а я лише виконую те, про що мене просять замовники. Подумки я називала себе мисливицею за компроматом. Серед моїх замовників часто трапляються жінки, які хочуть викрити зраду своїх чоловіків, бізнесмени, що шукають компромат на конкурентів, інколи трапляються й чоловіки, що готові оплачувати цілодобове стеження за своєю дружиною. Та часом, мені трапляються такі завдання як сьогодні. Коли треба було створити компромат власноруч.

Вийшовши з готелю, мене зустрів прохолодний вітер. Сонце, що заходило за обрій розфарбувало столицю в ніжно-рожевий колір. Закутавшись в пальто я сіла в машину і одразу рушила до бару, де мене вже чекала замовниця.

Місце нашої зустрічі привітало мене яскравими неоновими вивісками та легким запахом кави. Було багатолюдно, але серед натовпу, я одразу помітила свою клієнтку, що сиділа за баром осторонь від всіх інших.

- Добрий вечір, - моє привітання сполохало її.

- Добрий. Як все пройшло?

- Чудово. Було нелегко, адже ваш чоловік не дуже то й хотів вам зраджувати. Але на його шляху трапилась точна ваша копія, от він і поплив.

До нас підійшов бармен. Звернувши на нього увагу, я промовила:

- Американо, будь-ласка.

- І він нічого не запідозрив? – більш радісно спитала замовниця.

- Поки ні, йому зараз не до цього. Він зараз спить в обіймах тієї, з ким вам сьогодні зрадив, - і я показала їй декілька фотографій її чоловіка в обіймах іншої, які зробила кілька хвилин тому.

- Нарешті, я вільна! – радісно вигукнула дівчина.

- Шлюбний контракт? – перепитала я, наперед знаючи відповідь.

- Так, - втомлено видихнула вона, - до весілля все було чудово. Він мене на руках носив, дарував коштовності… а я зачарована такою увагою погодилась підписати контракт, в якому було прописано, що я можу претендувати на його гроші лише у випадку його зради. Та після того як ми побрались, все змінилось…

- Тепер все зміниться на краще, - перебила я, не бажаючи більше слухати її драму, адже я таких історій наслухалась багато, і всі вони майже однакові.

- Дякую вам дуже. – радісно промовила дівчина.

- Після того як оплатите остачу, я скину фото вам на пошту.

- Так, звичайно. Ось, - вона протягнула мені конверт.

- Вже висилаю, - і я відправила все на її телефон.

- Ще раз вам дякую, - не переставала радіти замовниця, збираючи речі.

- На все добре. – відповіла я, дивлячись як вона підстрибуючи від радості біжить до виходу з бару.

В дверях вона ледь не зіштовхнулась з декількома чоловіками, що заходили всередину. Але обійшовши їх, вона вийшла. Ця компанія привернула мою увагу. Троє чоловіків в стильних ділових костюмах зайшли пропустити по чарочці після робочого дня. Мої типові клієнти.

Двоє з них щось активно обговорювали, та за ними йшов третій, котрий впевнено крокував, оглядаючи приміщення. Він був високим та міцним. Впевнена, що під цим костюмом приховане ідеальне накачане тіло, на шиї вимальовувалось масивне татуювання, яке частково визирало з під сорочки. Його доглянута щетина та густе волосся вказувало на те, що він зовсім не бідний. А глибокий темний погляд сканував приміщення. На мить, він подивився на мене, наші погляди зустрілись. Серце пропустило удар і я відчула жар всередині. Не сила було більше витримувати цей погляд. Я відвернулась, і знову продовжила пити каву, намагаючись не звертати увагу в їх сторону. Дзеркало за барною стійкою добре показувало мені що відбувається за моєю спиною. Ці чоловіки пройшли повз мене й сіли за барну стійку поодаль. І знов наші погляди зустрілись, але цього разу в дзеркалі. Ми обидва сиділи за баром, та нас розділяло декілька людей. Ніби ховаючись від його погляду, я опустила очі шукаючи гаманець в сумочці. Діставши купюру, мені майже вдалось покласти її біля своєї чашки. Але привабливий чоловічий голос поряд сполохав мене:

- За мій рахунок, - звернувшись до бармена промовив той, хто привернув мою увагу. Після цього він повернув свій погляд на мене, - дозвольте вас пригостити?

- Ні я вже йду, - намагаючись виглядати максимально впевнено промовила я, хоча всередині мене все калатало.

Я протягнула руку намагаючись все ж таки залишити готівку на столі. Та його рука зупинила мене, міцно, але ніжно схопивши мою долоню.

- Не варто, я пригощаю, - посміхнувшись промовив він.

- Що ж, дякую, – все ще вагаючись чи варто дозволити йому це зробити, відповіла я.

Вставши зі стільця, я почала зав’язувати пальто, а він стояв навпроти та споглядав за мною:

- Мене звати Ярослав, а вас?

- Я не знайомлюсь з незнайомцями, - випалила я, бажаючи якомога скоріше звідси вийти.

- Тільки зі знайомими? – хитро посміхаючись, перепитав.

- Саме так! – холодно відповіла я, намагаючись розпутати пасок пальто, який, ніби навмисно заплутався. 

- Тоді підкажіть мені як стати вашим знайомим, - не здаючись, продовжував він.

- Ніяк, - нарешті розпутавши пасок, я схопила сумочку і наостанок сказала, - якщо це доля, ми зустрінемось знову.

Я майже вибігла з бару, подалі від цього чоловіка. Змішавшись з натовпом на вулиці, я намагалась зрозуміти чому на нього так реагую. Так, він привабливий, і навіть декількох слів вистачило щоб він мене зацікавив, та я жодного разу так не нервувала при спілкуванні з чоловіками. А з цим у мене проблем немає. В мою роботу часто входить флірт та кокетливі розмови з чоловіками своїх клієнток. Та з ним щось пішло не так. Намагаюсь переконати себе, що я не втрачаю професійну хватку, я сіла в авто й попрямувала додому.