Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Присутні дружно закивали.

Каяр про щось замислився. Валад трохи повідповідав на безглузді, на його думку, питання, а потім сказав, що розбиратися і пізнавати доведеться на практиці. Бо поки не побачиш, не зрозумієш. Одна з дівчат-вовчиць нагадала, що прийшла сюди для того, щоб поговорити про бранців, точніше, про їхню частину. Серед демонопоклонників виявилися чи пірати, чи найманці, які тепер клялися, що їх змусили і вони ні в чому не винні. Відпускати їх, звичайно, не можна було, особливо просто так, але якось використовувати точно можна. Та й допитати не заважало, раптом вони випадково дізналися щось важливе. Один уже і без розпитувань розповів, що дорогого наймача його король змусив вирушити на пошуки артефакту. Того самого, що нібито вкрали в імператора. Король Золотих Туманів чомусь вирішив, що зможе приручити цей артефакт.

— Обманки, — похмуро нагадала Ловарі.

— Не турбуйся, чутки про пошуки невідомо яких скарбів групами по сто, а то й тисячу людей уже й без нас поширюються, — сказав Каран. — Мікал дуже цінне придбання насправді, і його мізки коштують дорожче, ніж його ж дар та інші таланти. І Мірт прислав птаха, вони вже підійшли до островів, скоро будуть тут. До них ще й якісь купці з провізією та біженцями дорогою пристали.

— А серед біженців, напевно, шпигуни, — пробурчала Кадмія.

— Вичислимо, — легковажно сказав Валад, заслуживши грізний погляд. — А ось що робити з бранцями? Годувати таку купу людей нам абсолютно не вигідно. Відпускати їх не можна. Ліїн, ти що думаєш?

— Я думала, їхній демон їх уб'є, — зізналася господарка островів.

— На жаль, ті самі найманці-пірати розповіли, що частина морячків чисті й не належать демону, — сказав Каран.

Ліїн подивилася на нього з цікавістю.

— Вони не встигли нічого у демона попросити, — пояснила Кадмія. — Ну, чи зрозуміли, що це, напевно, закінчиться дуже погано, як тільки демон зголодніє. Тож просто взяти і зжерти він їх не зможе. Тому що не бачить, як уже спійману здобич.

— Тоді, може… — Ліїн провела долонею у повітрі загадкову лінію, але її зрозуміли.

— Ні, не може, — впевнено сказала Ловарі. — Це вороги, просто хитріші або розумніші за інших. Із тих ворогів, яких на свій бік перетягувати не можна. Вони дуже бояться свого короля і своє божество. Інакше б сюди не вирушили. А якщо не бояться і вирушили в надії отримати винагороду, все ще гірше. Прокляття. Хоч бери і топи їх.

Топити навіть Валад не схотів, пробурчавши, що в разі чого будуть приманкою для чергового дракона. Як він змусить дракона клюнути на цю приманку, Валад пояснити відмовився.

Мікал з молодими вовченятами і мрійливою еланою повернувся через три дні, по дорозі зустрівши флот, що йшов до Головного острова. Найбільше артефактнику зрадів Мален, якому вже набридло сидіти під замком, від радості він навіть погодився на давно зроблену заготівлю, цього разу у вигляді квітки, сплетеної зі срібного дроту.

Магічний круг Кадмії Ловарі, що встиг відпочити, сів прив'язувати Малена до квітки прямо в підвалі, частина якого була зайнята бочками з вином і соліннями. Ліїн спостерігати та навчатися цього разу не покликали. Звернення до мертвих могло погано позначитися дитині, настільки що до малюка могли почати притягуватися всі невпокійні духи у окрузі, або навіть притягувати у різні погані місця. Тому Ліїн наказали триматися подалі, і вона слухняно вирушила на дах вежі, з якої так добре і далеко було видно море. Ні, вона не вірила, що зараз станеться диво і на горизонті з'явиться корабель із Юмілом на борту. Просто море її чомусь заспокоювало. Дивлячись на море, вірилося, що Кадмія справді знає, що з її сином все добре і саме тому така спокійна, зібрана та ділова. Море з Кадмією поєднувалося та доповнювало її. А ще воно було гарне і шепотіло Ліїн про те, що вона справді вміє літати. І пропонувало спробувати, але Ліїн не піддавалася, вирішивши відкласти ці спроби на потім. А то мало як польоти відіб'ються на дитині. Раптом його почне тягнути в небо? А вогняні маги, на відміну повітряників, літати не вміють. Це сказав Валад. А в таких речах він напевно розбирався і не брехав би, незважаючи на те, що був безсовісним гадом.

— Повертайся, ми на тебе дуже чекаємо, — прошепотіла Ліїн, погладивши старий камінь.

Вітер підхопив слова і поніс далеко в море, можливо, навіть до Юміла.

І Ліїн усміхнулася.

Все буде добре. Обов'язково буде. Головне пережити складні часи, які рано чи пізно закінчаться.