Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

Боцман ходив повз закутану в хустку потвору, цокав язиком, двічі плескав по заду, а іноді згадував, що до жінки слід залицятися і носив їжу посмачніше. За що Ір'єна була йому навіть вдячна. Непоганий же дядько насправді. І чому б йому не почати плескати по заду молоду смішливу вдову, до боків якої тулилися двоє маленьких дітей? Вона була б щаслива.

Та половина цілком собі заміжніх біженок були б щасливі — чоловіки у них були непоказні й боягузливі, тому й опинилися на кораблі, а не залишились у тому рибальському селищі, де на них напав демон.

Сама Ір'єна в тому селищі опинилася випадково. Прийшла туди як мандрівна травниця і лікарка. Виходу просто іншого не було. На паром, що йде до Рибного Ока, вона запізнилася. Циркачі, з якими домовлялася, чекати на неї не стали. Сідати на наступний паром на самоті не ризикнула, туди заходили молодики абсолютно розбійного вигляду. Мало що. Може вони б і лікарку не погидували пограбувати, а відбиватися означало себе видати, чого Ір'єна допустити не могла.

Ні, вона зовсім не була впевнена, що хтось відстежує будь-які магічні сплески і перевіряє їх на несхожість на інші. Вона взагалі підозрювала, що нікому ні до яких дрібних сплесків немає справи. Але ж могло не пощастити, і хтось помітив би випадково.

Загалом, Ір'єна вирішила не ризикувати, хоча не сумнівалася: у разі чого легко скрутить підозрілих мужиків у баранячий ріг. Адже головне не привертати до себе уваги.

Подумавши і трохи посидівши над мапою під деревом у чиємусь саду, Ір'єна вирішила, що безпечніше буде піти в рибальське селище, заплатити комусь і попросити допомогти наздогнати паром, що повільно йде з циркачами. І заплатити добре. Так, щоб рибаки просто боялися комусь розповідати про щедру пасажирку — раптом хтось вирішить пограбувати?

І можливо, все б вийшло, якби не проклятий демон, від якого тікали берегом, бо човни він поламав насамперед. І бігли чомусь не до містечка з його паромним причалом, а до якоїсь незрозумілої бухти та не більш зрозумілого корабля, на якому плавав чийсь свояк.

Яким дивом цей свояк разом із кораблем з'явився на потрібному місці, Ір'єна досі не розуміла. Але морячки виявилися не боязкими і, схоже, не дуже законослухняними. Так що демон мабуть зжер чоловіків, що залишилися в поселенні і поспішив слідом за всіма іншими. Морячки обстріляли його гарпунами, і йому це не сподобалося настільки, що він взяв і лопнув.

До рибальського селища послали міцних чоловіків, подивитися, що там відбувається. А потім якось так вийшло, що залишки жителів цього селища вирішили: одного демона з них достатньо і треба переселятися на Хребет Дракона, куди по чутках ці тварюки не сунуться — бояться божевільну Ловарі та її вовків.

І Ір'єна зрозуміла, що їй пощастило.

Нещасну переселенку точно ніхто ні в чому не запідозрить. А там, може вийде пробратися до хазяйського будинку, ну чи кудись поблизу.

Трави Ір'єна справді знала. А лікарі ніде не бувають зайвими.

Якби ще не цей боцман.

Дівчина про всяк випадок долила крапельку енергії в маскуючий амулет і стала дивитися на острів, що наближається. Звичайний на вигляд.

— Скоро все скінчиться, — прошепотіла тихенько. — Я тебе не підведу. І ти більше не шкодуватимеш, що боги не дали тобі сина. Не підведу.

PS Сьогодні все ще чорна п’ятниця і на Дівчину і буревій діє знижка 50%. Раптом комусь потрібно))

Кінець