read-books.club » Фентезі » Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бар "На перехресті"" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало» була написана автором - Тетяна Гуркало, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фентезі".
Поділитися книгою "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало" в соціальних мережах: 
Повний текст. Одного разу один дурень захотів зробити дружині щось приємне і з цього все почалося. Некромант з гітарою, зустрівши напівбогиню, відправився допомагати їй робити подвиги. Ельфійка в пошуках долі і кохання отримала все, що хотіла, але знову щось не те. Фенікс, котра вогню боїться, почала розуміти, що діти, то складно, особливо якщо вони на вигляд дорослі чоловіки. А десь між світами завелося зло, котре може ті світи знищити, і боги чомусь вирішили, що саме ось ця компанія повинна якось те зло перемогти. Ну, не знають боги, що іще з тим злом можна зробити.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 90
Перейти на сторінку:
Розділ 1

Про те, як усе почалося

 

Примусь дурня молитися, він і лоба розіб'є

(Народна мудрість)

 

Почалося все, як завжди, з дрібниці. В один відомий бар, який по чутках належав комусь із богів долі, зайшов статний і гарний хлопець невеликого розуму. Звали його Фініст Ясний Сокіл і він був нащадком того самого героя, на честь якого його назвали.

А бармен за стійкою був новий. Щойно влаштувався на роботу, замість попереднього, який поїхав на Балі лікувати психічне здоров'я, котре похитнулося через гостей закладу. І цей бармен, на жаль, не знав, що Фініст частий відвідувач, який особливо зачастив після одруження на Василині Премудрій. Душила вона його своїм розумом, ось він і втікав.

Втім, останнє до справи не відноситься. А відноситься те, що старий бармен знав — на запитання Фініста відповідати не слід, бо він відповіді розуміє неправильно і творить таке, що знаменитий предок напевно просить добрих богів відпустити його на кілька днів із Вирія для напоумлення нащадка.

— А скажи-но, добрий молодцю, яка цінність усім потрібна? — спитав Фініст, випивши залпом коньяк і занюхавши його рукавом, що пропах конями та собаками.

Бармен якраз читав у журналі «Музеї безлічі світів» статтю про знамениті скрипки Страдіварі, тому й сказав, що ці скрипки точно всім потрібні.

Ще бармен розповів, що у цих скрипок незвичайне та дуже гарне звучання, а ось про ціну вже не встиг. Фініст засяяв обличчям, гримнувся об підлогу так, що дошки заскрипіли, прогнулися, підкинули Фініста, що різко полегшав, і він вилетів у вікно строкатою грудкою пір'я. Нальоту розібравшись де ліве крило, а де праве Сокіл рвонув у небеса, де й зник від погляду бармена.

— Дивак якийсь, — пробурмотів чоловік і повернувся до статті. І так і не дізнався, що Василина, вкотре розлютившись на чоловіка, лише намагалася наштовхнути його на думку, що сім'ю треба цінувати, а здоров'я не купиш.

***

Що таке скрипка, Фініст, вихований у строгості, з патріархально-військовим ухилом, звичайно не знав. Якби бармен показав йому картинку, або хоча б пояснив, що це музичний струнний інструмент, можливо, нічого б не сталося. А так, Ясний Сокіл почав пошуки, орієнтуючись на опис: «дуже красиво звучить». За неуважністю, сам того не помітивши, перетнув межу між світами, залетівши в чийсь портал, не закритий за всіма правилами, а залишений з думкою — саме загасне і розсіється. Якимось дивом розминувся з грозою, що мало не підпалила блискавками йому хвіст. А потім опинився в дивній місцевості, засадженій кукурудзою.

І треба сказати, кукурудзу Фініст не любив, перегодувала його мамка у дитинстві кукурудзяною кашею. Так не любив, що в нього все тіло засвербіло під пір'ям. Тому Фініст вирішив не спокушати долю і швиденько забратися з неприємного місця. А капосна доля білозубо усміхнулася і, перш ніж добрий молодець встиг наслідувати власне розумне рішення, донесла до його слуху далеку мелодію. Дивну та красиву. Тільки нудну дуже.

І Фініст вчинив, як чинив зазвичай, коли в його житті, ненароком, траплялися розумні рішення. Він бажання полетіти геть обізвав підступами ворогів, які не бажали, щоб він знайшов скрипку Страдіварі, і помчав уперед, туди, де кукурудзяні поля зливалися в суцільний зелений килим.

***

Дженні Еткінс була звичайною дівчиною. На вигляд — досить симпатичною шатенкою, вічно одягненою в джинси та сорочки чоловічого крою. Але якби хтось копнув глибше, хоча б у її біографію, то дуже здивувався б.

Почати з того, що Дженні була прийомною дочкою своїх батьків. Вони були фермерами і одного разу просто знайшли її на кукурудзяному полі. Прямо в центрі витоптаного кимось кола. Після чого одразу ж удочерили. Точніше, поставили всіх перед фактом, що в них несподівано народилася дитина.

Дженні довго цьому дивувалася. Ну, яка розумна людина, підібравши посеред поля дитину, що спить у чомусь підозріло схожому на уламок яєчної шкаралупи, одразу ж видаватиме її за свою власну? Причому яєчко було не тільки величезним, але ще й яскраво розфарбованим, мабуть великоднім. Ага, кролик-переросток його впустив і розбив. І звідти замість білка з жовтком вивалилася маленька дівчинка.

Нісенітниця, загалом.

А потім Дженні подивилася фільм про Супермена і зрозуміла, що така поведінка для американців звичайнісінька. Тим більше, її батькам ще пощастило, вона у них не інопланетянка з криптоніту, котра вирішила перейматися порятунком світу, а всього лише фенікс... котрий боїться вогню.

Боязнь вогню, до речі, була проблемою, з якою батьки довго і нудно боролися. Іноді вони ще й різних спеціалістів залучали. Психолог була нічого так, вона Дженні навіть сподобалася, особливо після того, як пояснила батькам, що їхній дівчинці може допомогти творчість та самовираження. А ось езотерик була дивною жінкою. Вона закочувала очі, говорила про минулі життя і час від часу починала кричати:

— Бачу! Бачу духа!

Дженні з великими труднощами стримувала сміх. Особливо тоді, коли дух, що справді прийшов на крики божевільної тітки, помахав долонею перед її обличчям, а потім покрутив пальцем біля скроні.

Загалом, психолог була кращою, хоча й не змогла нічого зробити з острахом вогню. Творчість у Дженні спочатку теж не ладналася, не вміла вона малювати, та й не особливо хотіла навчитися. А потім батько привіз звідкись саксофон і справа пішла на лад — виявилося, Дженні любить грати блюзи сильніше, ніж слухати. А слухати вона їх дуже любила.

І, так, свої минулі життя Дженні, на відміну від езотерика, справді пам'ятала. Фрагментарно, правда, й невиразно, але їй цього вистачало. А музика, час від часу, ще й додавала фрагменти та фрагментики до цього складного пазла. Особливо, якщо грати на полі, на тому самому місці, де колись подружжя Еткінс знайшло немовля.

Грала дівчина пристрасно та самозабутньо. І якби вона мріяла про кар'єру музиканта, у неї вийшло б. Але вона мріяла про власний мотоцикл, важкий чоловічий харлей, як в одному старому фільмі. Можливо лише на противагу батьківським мріям зробити з неї справжню фермерку та передати господарство у спадок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"