Читати книгу - "Сплетіння долі, Аріна Спел"

Зараз, коли пройшов місяць, з дня , коли все полетіло шкереберть, мабуть, я зможу так-сяк описати події , що відбулися. Бо, якби мені довелося розповісти про це тоді, навряд чи з цього щось б вийшло. 
Як все безглуздо склалося. До сих пір в голову не вкладається. В один з звичайних днів, нічим не примітному , я бігла до дому. 

-Дитинко.- почула я і чомусь обернулася. Хоча яка я дитинка, тридцять сім рочків вже минуло. 
-Підійди, будь-ласка.- продовжила  бабуся. Саме вона зверталася до мене. 
Ну чому я не злякалася в той момент? Могла згадати якусь історію про маніяків, де старенькі заманюють жертву. Натомість прийшла думка, що їй , мабуть, погано.

-Потрібна допомога?- спитала я, повільно підходячи.

-Так, подай но мені руку, важко підвестися. 
Ну звідки ж чекати підступу? Так? 
Бачу все це перед собою, навіть зараз, ніби в сповільненій зйомці. Ось я простягаю руку. Ось вона тягне до мене свою. А потім міцно, ніякої кволості, хапає, дивиться в очі:

-Твоє місце не тут. Твоя доля не тут. Вибач.- і голос змінився. Став більш владним якимось, ніби не стара переді мною, а якась сила. 
І все. Ні тобі інструкцій, ні пояснень. Гоп і я на ліжку. В одну секунду. Ніяких тунелей, туману, сну. Просто в один момент ти йдеш вулицею, в інший ти вже лежиш під ковдрою. Мало того, в голові чіткі знання про те, що я зараз в зовсім іншому тілі, світі і житті. Ось вам. Крутіться як знаєте. Знання то є, але причини- чому? навіщо? Жодного натяку. Добре хоч вдома на мене ніхто не чекав. Особисте життя не склалося, я навіть звикла до самотності. Та хіба це привід мене ось так виривати? Може, мене все пречудово влаштовувало. 
Я лежала на тому ліжку, дивилася в стелю і перетравлювала інформацію. Десь у підсвідомості билася надія, що все це не на справді, але розум знав - реальність. 
Я потрапила в тіло дівчини.  Ксенії Равіндер. Це імʼя стане моїм. Їй , тобто вже мені, двадцять пʼять років. Скинути десятку не так вже й погано, але це єдина втішна новина на сьогодні, далі починався жах. Для мене, так точно. 
В цьому світі панує середньовіччя. Уявне таке. Бо відмінностей вистачає. Як от, наприклад, магія. Так-так, саме вона. Нею володіє дуже нечисленна кількість людей , буквально одиниці, але вона є. Я, звісно ж, одна з них. 
Ксенія перша( називатиму так, що б ви не заплутались) мала дар до зцілення і омолодження. Була єдиним сильним магом з цього профілю на все королівство. До її послуг зверталася вся знать. Розкішний будинок, гроші, вплив - це мабуть ще один плюс, все-таки. Але вона була жорсткою, ні навіть не так, безжальною. Справа в тім, що лікуючи когось витрачався внутрішній резерв, якщо справа не серйозна то й наслідки так собі, але якщо сильний витік то тоді начувайся. Біль, пекучий біль. Та з цієї ситуації був вихід - забрати енергію в когось іншого. Ви запитаєте, навіщо лікувати одних і вбивати інших?(смерть не обовʼязкова , але й таке бувало не раз). А для цього використовувалися раби. В цьому світі процвітає рабство!!! На законних підставах, як щось, саме собою зрозуміле. Енергію з іншої людини можна було тягнути повільно, через дотик, але це довго й не продуктивно. А можна в інший спосіб - секс. Але саме там найлегше втратити контроль і вбити донора. Та мою попередницю це анітрішки не турбувало. Мене ж призвело до паніки. 
Під час останнього такого випадку стався якийсь збій. Замість того, щоб насититися силою, вона віддала останні частки своєї . Що й призвело до смерті. Чому так сталося? Я не знаю. 
О, ще один «приємний» бонус. Таких як я, чужих душ, тут вбивають. Без розбору, без зʼясування обставин. Декілька десятиліть тому, один з таких подорожуючих створив заколот, використовуючи новітню зброю для цього часу ( порох). Було майже вбито монарха. З того часу винищували всіх, про кого ставало відомо. Отже  правило номер один- ніхто, ні за яких обставин не повинен дізнатися, хто я. Над цим треба було ретельно подумати, аби не видати себе. Слуг треба буде змінити. Зайвих запитань це не викличе, адже всі знали про важкий характер попередниці. 
Три дні я провела в своїх покоях. Нікого не впускала, ніде не виходила. Лише приймала їжу в дверях. 
Та все життя в кімнаті не просидиш. Довелося вибиратися. 
Перше, що зробила, як і планувала , замінила всіх слуг у маєтку. Їх було не так і багато - особиста служниця, кухарка і прибиральниця. Будинок був не великий і не потребував багато людей. Залишила лише старого садівника, з ним перша Ксенія не спілкувалася, а дідусь був в роках, іншу роботу йому буде важко знайти. 
А далі все пішло своїм шляхом. 
Перший свій виклик я запамʼятаю на все життя. Мене запросила баронеса з сусіднього маєтку, мадам Памела, на процедуру омолодження. Як я хвилювалася. А що як не вийде? А що як мене викриють? Але все пройшло як по маслу. Магія послухалася мене, текла легко, я навіть не відчула сильних наслідків. Так, легке запаморочення. Леді залишилася дуже задоволеною. Подальша  розмова мене насторожила.

-Коли збираєтесь за новим рабом? 
Це питання застало мене зненацька . А подумати над цим треба було. Ой як треба. Адже перша Ксенія завжди мала раба. Він потрібен був їй для підстраховки, щоб взяти з нього енергію в потрібний час. 
-На наступному тижні.- бовкну перше, що спало на думку.

-Чудово, тоді складу вам компанію. Мені теж потрібно. Старий обрид. Хочеться чогось новенького.- підморгує мені, дивиться так, що зрозуміти не важко, для чого він їй. Ще одна дивина цього світу. Навіть у подружжя раб-коханець не вважався зрадою. Наче іграшка якась. Навіть більше, багато з рабів мріяли про таку долю. Це давало захищеність і привілеї. Йшли вони на це добровільно. Хоч якесь полегшення для моєї психіки. 
Ну і що мені тепер робити? Можна придумати якусь причину і не поїхати зараз. Але це лише відстрочка. Все рівно прийде час, коли мені вже не відвертітися . Поповзуть чутки і запитання. 

-Добре, зустрінемось біля ринку. Маю справи в місті. - ну не скажу ж їй прямо, що не хочу їхати з нею в одній кареті. Краще прибути кожному на своїй. 
Місяць. Рівно місяць як я в цьому світі. Виявляється, людина може звикнути до будь чого. До іншого життя, до іншого тіла. Памʼятаю як вперше дивилася на себе в дзеркало. Я знала, що там на мене чекає. Але знати й бачити - різні речі. Струнка, вродлива брюнетка. Блакитні великі очі, пухкі вуста, біла шкіра. Волосся до поясу. Жодного натяку на зморшки. І до цього я звикла також. 
Місяць. Рівно місяць. А я стою перед воротами невільничого ринку , з нестерпною мені баронесою, і йду купувати раба.