Читати книгу - "Під куполом"

— У мене теж є дитина, — промовила Стейсі. — Келвін. Йому лише п'ять рочків. Мені знадобилася вся моя хоробрість, тільки щоб вистояти сьогодні на варті біля похоронного салону. Сама думка про те, щоб піти з цим до цього ідіота Рендолфа… — Їй не було потреби продовжувати; все промовляла блідість її щік.

— Ніхто й не просить тебе це робити, — сказала Джекі.

— Наразі я лише можу довести, що проти Коґґінса було застосовано той бейсбольний м'яч, — нагадав Расті. — Будь-хто міг ним скористатися. Чорт забирай, ним міг скористатися хоч би й його син.

— Така новина мене б не шокувала, — зауважила Стейсі. — Джуніор останнім часом став вельми дивним. Його витурили з Бодоіна за бійку. Не знаю, чи відомо про це його батькові, але до спортзалу, де це трапилося, викликали поліцію, я сама бачила телефонограму. А ці дві дівчини… якщо ці злочини пов'язані з сексом…

— Так і є, — кивнув Расті. — Дуже огидно. Не варто тобі знати деталі.

— Але Бренду не було піддано сексуальному насильству, — нагадала Джекі. — Для мене це доказ того, що Бренду й Коґґінса варто розглядати окремо від дівчат.

— Можливо, Джуніор убив їх, а його старий убив Бренду й Коґґінса, — сказав Расті, очікуючи на те, що хтось засміється. Ніхто й звуком не прохопився. — Але, якщо це так, то навіщо?

Відповіддю йому стало загальне похитування головами.

— Мусив би існувати якийсь мотив, — продовжив Расті. — Проте я маю сумніви, щоб він був сексуальним.

— Ви вважаєте, таким чином він хотів щось приховати? — висловила здогад Джекі.

— Авжеж, саме так я й думаю. І мені здається, я знаю того, хто може знати, що саме. Але він замкнений зараз у підвалі поліцейської дільниці.

— Барбара? — перепитала Джекі. — Звідки Барбарі про це знати?

— Бо він мав розмову з Брендою. Вони щиро-відверто балакали в неї в садочку наступного дня після того, як установився Купол.

— А ви яким таким незбагненним чином про це дізналися? — запитала Стейсі.

— Бо Буффаліно живуть по сусідству, а вікно спальні Джини Буффаліно дивиться просто на задній двір Перкінсів. Саме там вона їх і бачила і побіжно про це згадала. — Він помітив, яким поглядом на нього дивиться Лінда, і знизав плечима. — Що тут сказати? Це маленьке місто, мусиш розуміти…

— Сподіваюсь, ти сказав їй, щоб вона тримала рот на замку, — промовила Лінда.

— Ні, бо коли вона мені про це прохопилася, я не мав жодних причин підозрювати Великого Джима у вбивстві Бренди. Або що він потовк голову Лестеру Коґґінсу сувенірним бейсбольним м'ячиком. Тоді я навіть не знав, що вони мертві.

— Нам так і не відомо, чи знає хоч щось Барбі, — сказала Стейсі. — Тобто окрім того, як робити офігітельний омлет із грибами й сиром.

— Хтось мусить його спитати, — сказала Джекі. — Я висуваю свою кандидатуру.

— Навіть якщо він дійсно щось знає, яка з того користь? — спитала Лінда. — У нас тут уже встановився мало не диктаторський режим. Я оце лише зараз це починаю розуміти. Гадаю, від цього я тепер і гальмую.

— Від цього не тупішаєш, а стаєш довірливим, — заперечила Джекі. — І в нормальний час довірливість — добра річ. А щодо полковника Барбари, ми не дізнаємося, якого добра нам від нього можна чекати, поки самі не спитаємо. — Вона помовчала. — Та й не в тому річ, розумієте. Він не винний. Ось у чому річ.

— А якщо вони його вб'ють? — рубонув Расті. — Застрелять під час спроби втечі?

— Я майже цілком певна, що цього не станеться, — заперечила Джекі.

— Великий Джим бажає утнути показовий суд. Така балачка точиться в дільниці, — кивнула Стейсі. — Вони хочуть спершу переконати людей, нібито Барбара сплів, мов той павук, якусь широку мережу змови. А вже потім його стратити. Проте навіть при найбільшій швидкості їм на це потрібні дні й дні. Тижні, якщо нам пощастить.

— Нам не пощастить, — проказала Лінда. — Аж ніяк, якщо Ренні захоче діяти швидко.

— Може, ти й права, але Ренні спершу мусить пройти через призначені на четвер надзвичайні міські збори. А ще він забажає допитати Барбару. Якщо Расті знає, що Барбара був з Брендою, значить, і Ренні про це знає.

— Звісно, що знає, — зауважила дещо гарячково Стейсі. — Бренда й Барбара були разом, коли той показував Джимові лист Президента.

Майже на хвилину запанувала мовчанка, поки вони про це міркували.

— Якщо Ренні щось приховує, — ніби сама до себе проказала Лінда, — йому потрібен час, щоб цього позбавитися.

Джекі розсміялася. Посеред напруження, що було зависло у вітальні, цей її сміх прозвучав, як вибух.

— Щасти йому. Що б там не було, а йому не вдасться закинути Це до кузова вантажівки й вивезти кудись геть із міста.

— Щось пов'язане з пропаном? — запитала Лінда.

— Можливо, — кивнув Расті. — Джекі, ви, здається, служили в збройних силах?

— В армії. Два строки. Військова поліція. У жодних бойових операціях участі не брала, хоча поранених бачила доста, особливо під час другого строку. Вюрцбург, Німеччина, Перша піхотна дивізія. Знаєте, Велика червона одиниця[339]? Здебільшого я придушувала бійки в барах або відбувала варту при шпиталі. Я знаю хлопців цього типу і багато віддала б за те, щоб витягти Барбару з камери та перетягти на наш бік. Президент не дарма наділив його повноваженнями. Чи то намагався. — Вона якусь хвильку помовчала. — Мусять бути способи силою визволити його звідти. Це варто обміркувати.

Дві інших жінки — офіцери поліції, але одночасно й матері — нічого на це не сказали, але Лінда знову гризла нігті, а Стейсі смикала себе за волосся.

— Я розумію, — промовила Джекі.

Лінда мотнула головою.

— Поки в тебе не буде власних дітей, котрі вранці сплять нагорі, поки ти готуєш їм сніданок, котрі цілком залежать від тебе, нічого ти не зрозумієш.

— Можливо, й так, — погодилась Джекі. — Але запитай сама себе: якщо ми відрізані від зовнішнього світу, що так і є, якщо нами керує шизонутий убивця, метальник м'ячів, а схоже на те, що він ним і є, чи можемо ми очікувати на якесь покращення, якщо просто сидітимемо склавши руки?

— Якщо ви його звідти визволите, — встряв Расті, — що ви з ним робитимете? Ви ж не можете застосувати до нього Програму захисту свідків.

— Не знаю, — зітхнула Джекі. — Знаю лише, що Президент наказав йому перебрати владу, а Великий Мудак Джим Ренні повісив на нього вбивства і він таким чином не зміг виконати наказ.

— Не треба нічого робити прямо зараз, — сказав Расті. — Навіть намагатися з ним побалакати. Тут,