Читати книгу - "Під куполом"

— Гляньте, це доктор Расті, — вигукнув Ферн. — Я певен, він зрадіє, що отримав назад свій газ. Посигналь йому, Стюї.

Стюарт посигналив.

5

Коли безбожники поїхали, Майстер Буші врешті випустив із руки пульт управління воротами гаража. Він спостерігав за братами Бові й Роджером Кіл'яном з вікна чоловічого туалету студії. Буші тримав великий палець на кнопці весь час, поки вони перебували в складі, порпалися між його речей. Якби вони з'явилися звідти з продуктом, він натиснув би кнопку і вся фабрика злетіла б у повітря.

— Усе в Твоїй руці, мій Ісусе, — промурмотів він. — Як ми приказували в дитинстві, «я не хочу, але мушу».

І Ісус усе владнав. Майстер відчув, що все обійдеться, що Він усе владнає, вже коли почув, як по команді супутникової програми Джордж Доу і його «Госпел-Тони» заспівали «О Боже, як файно ти піклуєшся про мене», і то було незрадливе відчуття, правдивий Знак Небес. Вони приїхали не по довгограючий люльковий кришталь, вони приїхали усього лише по два короткотривалих газових балони.

Він провів їх поглядом, а потім поплентався по стежині між задніми дверима студії і складом-лабораторією. Тепер це була його будівля і весь кришталь належав йому, принаймні допоки не прийде Ісус, не заволодіє усім цим.

Можливо, на Гелловін.

Можливо, раніше.

Чимало про що треба поміркувати, а міркувати йому тепер стало набагато легше, покуривши.

Набагато-багато легше.

6

Джулія сьорбнула маленький келишок віскі, перший і останній, зате поліцейські жінки лигнули кінські порції. Цього було недостатньо, щоб вони понапивалися, але язики це їм розв'язало.

— Факт у тім, що я налякана, — сказала Джекі Веттінгтон, дивлячись собі під ноги, крутячи в руках фужер, але, коли Пайпер запропонувала їй налити ще віскі, вона похитала головою. — Ніколи б такого не трапилося, аби живий був Дюк. До цього я повсякчас повертаюся подумки. Навіть якби в нього були підстави вважати, що Барбара вбив його дружину, він усе одно тримався б процесуальних правил. Таким уже він був. А дозволяти батькові жертви спуститися в кліть, зводити його з підозрюваним? Ніколи! — Лінда, погоджуюсь, кивала. — Мені лячно, що може трапитися з цим хлопцем. А також…

— Якщо це могло трапитися з Барбі, це може трапитися з будь-ким? — спитала Джулія.

Джекі кивнула. Кусаючи собі губи. Крутячи в руках фужер.

— Якщо з ним щось трапиться, я не маю на увазі обов'язково чогось найгіршого, на кшталт лінчування, просто якийсь інцидент у камері… Я не певна, що зможу після того носити цю форму.

У Лінди ставлення до цього було простішим, прямолінійнішим. Її чоловік вірив у те, що Барбі не винен. У розпалі гніву (під свіжим впливом того, що вони знайшли в коморі Маккейнів) вона відкинула його думку — врешті-решт, жетони Барбі знайшлися в сірій, закоцюблій руці Ейнджі. Але чим більше вона про це думала, тим дужче її переймала тривожність. Почасти тому, що вона завжди поважала і вірила в здоровий глузд Расті, але також через ті слова, що їх прокричав Барбі перед тим, як Рендолф заткнув його сльозогінним газом. «Скажіть своєму чоловікові, щоб оглянув трупи! Він мусить провести експертизу тіл!»

— І ще одне, — сказала Джекі, не перестаючи крутити фужер. — Не можна пирскати в очі газом арештованому тільки за те, що він кричить. У нас по суботах, особливо після великих матчів, буває, як в зоопарку під час годівлі тварин. Ти просто даєш їм викричатися. Кінець-кінцем вони втомлюються і засинають.

Тим часом Джулія спостерігала за Ліндою. Коли Джекі замовкла, Джулія попросила:

— Повторіть, будь ласка, що саме сказав Барбі.

— Він хотів, щоб Расті дослідив трупи, особливо тіло Бренди Перкінс. Він сказав, що їх не буде у шпиталі. Він знав це. Трупи лежать у Бові, а це неправильно.

— Чорти мене забирай, дивно це якось, якщо вони дійсно був убито, — промовив Ромео. — Вибачте за лайку, пані преподобна.

Пайпер відмахнулася і запитала:

— Якщо він їх замордував, я не розумію, навіщо він наполягає, щоб трупи дослідили? З іншого боку, якщо він не вбивав, можливо, він гадає, що розтин зніме з нього звинувачення?

— Бренда — найсвіжіша з жертв, це так? — спитала Джулія.

— Так, — кивнула Джекі. — Вона вже задубіла, але ще не цілком. Мені так принаймні здалося.

— Ні, ні, — додала Лінда. — А оскільки трупне задубіння починається десь за три години після смерті, плюс-мінус, то виходить, Бренда могла померти між четвертою і восьмою годинами ранку. Я б сказала, ближче до восьмої, але я не лікар. — Зітхнувши, вона провела долонею собі по голові. — Та й Расті, звісно, теж, але він визначив би час смерті набагато точніше, якби його викликали. Ніхто цього не зробив. І я в тім числі. Я там була така приголомшена… так багато всього навалилося…

Джекі відставила подалі фужер.

— Слухайте, Джуліє, ви ж були з Барбі сьогодні вранці в супермаркеті, так?

— Так.

— Майже відразу після дев'ятої, коли й почалася та колотнеча?

— Так.

— Хто з вас був там першим, ви чи він? Бо я не знаю.

Джулія не могла пригадати, але їй здавалося, що першою прибула туди вона, що Барбі з'явився пізніше, невдовзі після Розі Твічел і Енсона Вілера.

— Ми заспокоювали людей, і саме він нам пояснив, як це робити. Напевне, таким чином ми не одну людину врятували від серйозних травм. Я не можу поєднати це з тим, що ви знайшли в тій коморі. У вас є якесь уявлення, в якому порядку відбувалися смерті? Крім того, що останньою була Бренда?

— Першими були Ейнджі й Доді, — сказала Джекі. — У Коґґінса розклад не зайшов ще так далеко, отже, його було вбито пізніше.

— А хто їх знайшов?

— Джуніор Ренні. У нього виникли підозри, бо він побачив машину Ейнджі в гаражі. Але це неважливо. Тут найважливіше — сам Барбара. Ви певні, що він прибув після Розі й Енсона, бо це вже виглядає негарно?

— Певна, бо він не приїхав у фургоні з Розі. Звідти вийшли тільки ті двоє. Тож, якщо ми припустимо, що він не був у цей час заклопотаний убивством, де він тоді міг… — Але ж це було очевидно! — Пайпер, я можу скористатися вашим телефоном?

— Звичайно.

Джулія швиденько проглянула тонюсінький місцевий телефонний довідник, а потім по мобільному Пайпер набрала номер ресторану. Розі відгукнулася грубо:

— Ми закриті на невідомий час. Зграя ушльопків заарештувала мого кухаря.

— Розі? Це Джулія Шамвей.

— Ох, Джуліє, — агресивний тон Розі лише ледь-ледь пом'якшав. — Чого вам треба?

— Я намагаюся вирахувати можливий