Читати книгу - "Спомини"

послів до Риму. Впрочім, вже за Ярополка приходили посли з Риму. Дальше подружжя наших князів і княгинь з католицькими королівськими та імператорськими родами Польщі, Угорщини, Чехословакії, Німеччини, Франції й інших. Що дочка Володимира Мономаха була замужна за англійським королем, а сам Володимир Мономах був жонатий з Ґітою, англійською королівною — це пригадував недавно київлянам таки в Києві англійський прем’єр-міністр Мекмиллан[769]. Вибір, незалежно від Константинопольських патріярхів, київських митрополитів Іларіона (1051) і Клима Смолятича (1147), поставленого головою, мощами Папи Климентія[770], найбільше образованої тоді людини на Русі, введені свята і пости під римським впливом — все це, хіба[771], достаточні докази на єдність одної Вселенської Соборної Католицької Церкви на Русі-Україні. Після Керулярівського розламу (схизми) 1054 р. то папські посли ще вертали безпечно через прихильну собі Русь-Україну. Київські митрополити, греки з роду і ставленики Константинопольських патріярхів-керулярівців, стали проповідувати розлам Церкви і на Русі. Це особливо зазначується після смерти Володимира Мономаха (†1129). Одначе і в тих часах не бракує в нас оборонців єдности з Римською Церквою, як згаданий митрополит Клим Смолятич (поставлений 1147), що не признавав Царгородського патріярха, митр. Петро Акерович, учасник Вселенського собору в Ліоні 1245 p., митр. Кипріян з часів великого князівства Литовського, митр. Герасим, митр. Григорій Цамблак на Соборі в Констанці (1417), митр. Ісидор на Фльорентійському Соборі (1439) і в кінці Берестейська унія 1596 р. Не можна поминути також і іменованих Папами русько-українських королів Ізяслава, його сина Ярополка, короля Данила Галицького, не кажучи вже про пізнійших галицьких королів. Все це надто маркантні дороговкази пройденого шляху Греко-Католицької Церкви в історії України. “Я не вводжу нічого нового, — говорив митр. Іпатій Потій, — але зберігаю ту церковну єдність, яку передали нам наші батьки-предки”. Митр. Іпатій Потій і митр. Йосиф Рутський бували в Києві. Навіть митр. Рутський погодився був з митр. Петром Могилою і хотів його признати патріярхом, якщо би він признав Папу. На перешкоді станули козаки.

Коли нез’єдинені православні єрархи в Києві не раз і не два вихваляли польське військо як рицарське і громили козаків як розбишак (Старушич і інші[772]), писали свої твори по-польськи, то опоганюваний св. Йосафат Кунцевич писав свої твори по-українськи з білоруською мовною домішкою і боронив відважно своїх прав перед канцлером Львом Сапігою[773].

В часі полемічної доби митрополити Петро Могила і Сильвестер Косів були прихильниками єдности Церкви, й архиєп. Мелетій Смотрицький, найспосібніший, найвище образований, але і найзавзятіший противник Унії, вкінці переконався про своє ложне становище і став греко-католиком. Богдан Хмельницький зробив фатальну політичну помилку, що проголосив уніятів своїми ворогами замість втягнути їх до будови своєї держави і зробити з них остою і забороло національности проти напору поляків на Україну і польщення українців, чим вони в дійсності і пізніше стали і були. Коли вони вже є католиками грецького (візантійсько-українського) обряду, то не треба вже більше окатоличувати латинським обрядом і тим самим польщити, так арґументували наші владики в Римі і так говорили Папи полякам. Тому поляки ненавиділи Унію. Причиною такого неґативного становища Богдана могла бути особиста ураза, що його зрадила полька-католичка. Але при чому тут греко-католики? Неприхильне становище до Унії він виніс, здається, з польських шкіл. Козаки не орієнтувалися в ситуації і не хотіли в своїй узкоглядності і впертості цього зрозуміти. Хіба Залізняк і Ґонта — то не типи такого політичного примітивізму, а то і чудацтва: убити своїх синів, тому що вони католики, і ночію викрадати їх тіла, плакати і хоронити їх?

У 1720 р. на Соборі в Замостю нас, греко-католиків, було 14 мільйонів. Але цар Петро І і його наслідники з амбіцій самовластя стали нищити нашу Церкву. Прийшли кроваві переслідування на Холмщині і Підляшшю, внаслідок чого кілька мільйонів українців, що віками держали українські кордони, перейшли на латинський обряд, який був дозволений царською владою, як і нині в Радянській Україні, спольщились і пропали раз назавжди для української нації. Осталась частина на Західній Україні під Австрією, а опісля Польщею, що скріпила і розвинула свою Греко-Католицьку Церкву і вдержала весь нарід в українській свідомості. Нам невимовно прикро і жалко, чому нам, діждавшимся освободження від польського ярма і злуки з Радянською Соборною Україною, народна радянська влада вступила крок в крок в сліди царського самовластя і несе нам загибіль і смерть?

10. В зв’язку із сказаним я зверну увагу на ще один момент із сучасних умовин. Щораз частіше в радіо і печаті чути і видіти вістки, що німці жадають від поляків ревізії границь Одер-Найс33