Читати книгу - "Проклятий, Герцог Фламберг"

×××

Моріган, богиня смерті, спостерігала за битвою з вершини скелі, її темні очі, наче два бездонні озера, бачили все, що відбувалося на галявині: крики воїнів, що зливалися в єдиний крик болю та відчаю, зіткнення зброї, що розсікала плоть та кістки, кров, що лилася рікою, забарвлюючи зелену траву в багряний колір, наче квіти смерті розпускалися на полі битви. Вона бачила, як гинуть Соколи, як їхнє плем'я, колись горде та непереможне, тепер розбите та знищене навалою ворогів, їхні тіла падали на землю, наче скошена пшениця, їхні душі відлітали в невідомість. Вона бачила відчай Кера, його лють, спрямовану на ворогів, його сміливість та відчайдушність, його бажання захистити свій народ, свою землю, свою свободу. Вона бачила його безсилля перед обличчям смерті, коли він втратив батька, коли він сам був поранений, коли він лежав на землі, чекаючи на свій кінець. І в її серці, холодному та байдужому, наче вікові льодовики, що не знають ні тепла, ні емоцій, прокинулося щось невідоме їй раніше - співчуття, наче квітка проросла крізь лід, наче сонце заглянуло в темряву. Вона відчула жаль до цього юнака, що втратив все, що йому було дороге, - свою сім'ю, свій дім, своє плем'я, - втратив усе, заради чого варто було жити, усе, що надавало сенсу його існуванню. Вона розривалася між ненавистю, злістю та бажанням допомогти йому, дати йому ще один шанс, не лише покарати його за його зухвалість, за його опір долі, а й випробувати його, змінити його долю, дати йому можливість знайти свій шлях у цьому світі, сповненому болю та страждань. І коли Кер, охоплений відчаєм та люттю, осквернив її святиню, вона вирішила з'явитися перед ним, щоб не тільки покарати, а дати йому ще один шанс.

×××

В останній момент, перед тим як свідомість Кера поринула в темряву, перед тим як його очі закрилися назавжди, він побачив її. Моріган.

Вона з'явилася раптово, наче виникла з землі, з повітря, з самих дерев, зливаючись з тінню лісу, з шелестом листя, з криками птахів, наче вона була частиною цього лісу, частиною цієї ночі, частиною самої смерті. Вона стояла над ним, її висока постать, одягнена в чорну сукню, що майоріла на вітру, виділялася на тлі кривавого заходу, наче темний силует на тлі палаючого неба, наче вона була втіленням самої ночі, самої темряви. Її довге чорне волосся розвівалося на вітру, наче воронове крило, а чорні очі горіли холодним зеленим вогнем, наче два смарагди, що ввібрали в себе морок ночі, що бачили тисячі смертей, тисячі страждань, що знали ціну життя та ціну смерті. На її блідому обличчі, прекрасному і страшному водночас, грала зловісна усмішка, а тонкі губи складалися в слова прокляття, що мали назавжди змінити його долю, що мали принести йому вічні страждання, вічну самотність, вічне випробування.

 — Ти осквернив мою святиню, - промовила вона голосом, що нагадував шелест листя на вітру, голосом давньої чаклунки, що знає таємниці життя та смерті, що може одним словом забрати життя або дарувати його, голосом, що пронизував до кісток, що вселяв жах у серце. - Ти заплатиш за це, - продовжила вона, і її голос став холодним та різким, наче удар батога, - ти будеш жити вічно, спостерігаючи за смертю всіх, кого ти любиш, - промовила вона, і її слова пролунали в його душі, наче вирок, наче прокляття. - Ти бачив, як загинуло твоє плем'я, як помер твій батько, як їхні тіла вкрилися кров'ю, як їхні душі покинули цей світ, - говорила вона, і її слова були наче гострі ножі, що розрізали його серце, - ти будеш бачити це знову і знову, століття за століттям, тисячоліття за тисячоліттям, - продовжила вона, і її голос став монотонним і холодним, наче вона читала йому вирок. - Ти ніколи не знайдеш спокою, ніколи не матимеш дітей, не залишиш після себе нащадків, твій рід буде проклятий назавжди, - промовила вона, і її слова були сповнені ненависті та злості. - Ти будеш вічним мандрівником, вічним вигнанцем, приреченим на самотність та страждання, - закінчила вона, і її слова пролунали в тиші, наче грім, що сповіщає про кінець світу.

Кер хотів щось сказати, виправдатися, сказати, що він не хотів цього, що він був в розпачі, що він втратив все, що він не міг контролювати свої емоції, свою лють, свій біль, що він не хотів образити її, не хотів осквернити її святиню. Він хотів благати про прощення, клястися, що більше ніколи не осквернить її святині, що буде поважати її та її силу, що буде служити їй вірою і правдою. Але не зміг, його тіло було паралізоване страхом, його розум був затьмарений жахом. Жах скував його тіло, його язик приріс до піднебіння, слова застрягли в горлі, немов кістки, що застрягли в пащі звіра. Він лише міг дивитися на Моріган з жахливим усвідомленням того, що його чекає, з усвідомленням того, що його життя перетвориться на нескінченне пекло, на вічну муку, на безкінечний ланцюг страждань та втрат. Темрява поглинула його, закриваючи перед ним світ, забираючи його в небуття, в царство тіней, де панує вічна ніч. Він помер, його тіло залишилося лежати на землі, поруч з тілами його рідних, його душа відлетіла в невідомість.

Але це була лише перша з його багатьох смертей, лише початок його вічних страждань, лише перша сторінка його безкінечної історії.

+++

Якщо помітили помилки, будь-ласка напишіть в коментарях.

Якщо сподобалося підтримайте лайком. Для мене як автора дуже важлива ваша підписка, тому прошу підтримати і цим. Також не видаляйте з бібліотеки.