Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

А зараз він з тривогою всю дорогу до готелю не припиняв спроб зв'язатися з Анкою, і якщо чесно, то він не припиняв цього робити протягом годин і від цього навіть голова починала боліти. Він турбувався, адже раніше міг читати її думки будь-якої миті, і навіть мимоволі, а зараз усі спроби були марними. Він тільки відчував, що щось не так.

Увійшовши до холу готелю, перше що впало у вічі це підлога.

– Що за! – вирвалося у Ніка, а занепокоєння про Анку посилилося не на жарт, адже на підлозі було багато змазаних кривавих слідів, що тяглися до самих сходів. Він побіг так швидко, як тільки міг, з кожним кроком переконуючись, що йому з кривавим слідом по дорозі. Важко дихаючи Нік зупинився біля дверей, до яких привів цей слід і це виявилися двері в його кімнату. Якусь мить він вагався і боявся входити, його зупиняло те, що він може там виявити. І все ж, він відчинив її, і побачив розкинуту на підлозі дівчину біля закривавленої червоній накидці.

– Анко! – кликав він її акуратно підводячи, щоб оглянути де ж рани від яких стільки крові. Поки він виявив тільки розбиту губу і те, що весь одяг брудний. Нік переклав її на ліжко і коли підкладав подушку під голову, то помітив, що глибока рана в неї була на потилиці. Як же незручно в такому випадку коли колір волосся дуже схожий на колір крові. На щастя рана вже не кровила, і почала загоюватись, можливо Анка встигла себе трохи підлікувати, можливо спрацювала драконяча регенерація, хтозна, але мабуть якби не це, то вона просто стікла б кровью. 

Не витрачаючи більше й секунди, Нік одразу почав її лікувати, і він благав всесвіт про те, щоб не виявилося пізно. Адже пульс у неї був дуже слабкий і стан у неї був ще критичний, вона легко могла померти від втрати тієї кількості крові яку Нік встиг побачити по дорозі, або знову впасти у стан коми.

– Анко, тримайся! Ще трохи! – повторював він як заклинання.

Про всяк випадок, Нік поставив ще над дівчиною лікувальний купол, адже він не знав, де ще в неї можуть бути пошкодження, а сам тим часом займався лікуванням рани на голові.

Коли всі поранення затяглися, купол зник. Нік впорався зі своїм завданням, ним міг пишатися навіть його друг-лікар Незан. Тепер залишилася справа за малим, Анка мала прийти до тями, але це вже від нього не залежало.

– Ну де ж вона завжди знаходить неприємності? – запитував Нік. – Чому з усіх людей у ​​цьому місті не пощастило саме їй? Адже вона дівчина, хоч і сильна. Щоразу, коли вона не поруч, доводиться переживати за неї, – говорив він наче в порожнечу. – Анко, ти тільки не надумай вмирати! Я не можу тепер без тебе! – зізнався він, і від цього стало ще важче, що навіть сльози проступили, а Нік не плакав з моменту коли померла його мати. 

Раптом двері різко відчинилися, і в неї влетів як ошпарений Том, а за ним слідом і Ліфумія.

– Ми були на місці події, судячи з запаху, Анка все ж взяла там участь, – заявив Том з порога. Завдяки перетворенню, він тепер мав гарний нюх. Смерть пішла йому на користь.

– Ми бачили кров на підлозі, Том сказав, що вона належить Анці, – занепокоєно забігла Фумка до кімнати. Побачивши Анку, що лежить на закривавленій подушці, вона скрикнула. – Матінко моя! Що з нею?

– Якщо з фізичного погляду, то вже нічого. Я всі її рани вилікував, їй залишається тільки прокинутися, – з сумом сказав Нік.

– Які були рани, звідки стільки крові? – поцікавився Том. – Я чую, у неї дуже нестабільний пульс, – стурбовано сказав він.

– З незначних, у неї була розбита губа та садна на обличчі, а ще було серйозне поранення на потилиці, через яке вона втратила багато крові, – зізнався Нік. – Таке враження, що її хтось сильно вдарив зі спини, – припустив він, доторкнувшись до її чола, відчув, що він трохи гарячіший, ніж належить, слова Тома про почастішання пульсу не пройшли повз його вуха.

– Ну, що за ходяче лихо! – сказав Том. – Вона скрізь знаходить пригоди з важкими наслідками, – зітхнув він, намагаючись збагнути, чим саме в цій ситуації зможе допомогти, а Фума вже сиділа поруч із подругою і поправляла її одяг та волосся.

– Це мене й турбує! – сумно зізнався Нік.

– Ех, вона така бліда, як крейда, – зауважила Ліфумія.

– Лікування добре працює на загоєння, але не на відновлення. На її кров я ніяк вплинути не можу. Для цього потрібен повноцінний маг-цілитель, або просто потрібен час, – зізнався Нік. Через секунду Том кудись вибіг і незабаром повернувся з якимось флакончиком.

– У мене з собою багато різного зілля було, до тієї печери, де мене вбили..., велика частина з них була знищена або втрачена там же, – почав пояснювати він, при цьому заметушився біля Анки, і акуратно піднявши їй голову, влив їй у рот вміст флакону. – Але в Лінди я зміг поповнити свої запаси. У неї багато якісних лікувальних трав, саме це відновлює втрачену кров, не відразу звичайно, але загалом прискорює цей процес, – закінчив він пояснення. А Нік заворожено спостерігав, з якою професійною точністю, Том проробляв всі маніпуляції, і розумів, що йому довелося б сильно повозиться, або ж у крайньому випадку набрати самому в рот ліки і таким чином дати їх Анці.

– Том, як добре, що саме ти вирушив з Анкою на це завдання, – посміхнулася Ліфумія.

– Не можу, не погодиться, – зізнався Нік.

– Швидше за все, Голова здогадувався, які мої навички могли б стати в нагоді в цьому поході, – збентежили Тома похвалою, а він не зводив очей з напарниці, і прислухався своїм звірячим слухом до її пульсу, який не припиняв прискорюватись і це його турбувало.