Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– До неї вже потроху нормальний колір обличчя повертається, – зауважила Фумі.

– До речі, а ви не помічаєте, що в кімнаті стало жарко? Або це мене одного в жар кинуло, – звернув Том увагу на зміну температури.

– Та ні, не тебе одного. У кімнаті справді стало тепліше.

– Мені здається, я знаю причину цього раптового потепління. До Анки вже практично доторкнутися неможливо, вона горить. Я от тільки переживаю, це добре чи погано в її випадку, – занепокоїлася лисиця.

– Сподіваємося, що все ж таки це гарна ознака, адже вона в нас вогняна дівчина, – сказав Том, трохи відступаючи від ліжка згадавши один інцидент з не такого далекого минулого.

– Ну все одно, даремно сподіватися теж не можна, – лисиця теж зробила пару кроків назад відходячи від Анки.

– А чому ви відходите? – не зрозумів Нік їхній відступ.

– Розумієш, минулого разу, перед тим як Анка вийшла з коми, її зброя активувалася і рознесла всю палату, де вона знаходилася. Добре хоч ми не постраждали, встигли ухилитись, – зізнався Том.

– Так, тому, я краще відійду, адже зараз вона небезпечніша, ніж була тоді. Вогняний вибух це не дуже приємно, я тобі скажу, – сказала Фума.

– Ось воно як, – здивувався Нік, і кинувши погляд на Анку засумнівався, що йому робити, він не хотів від неї відходити, а по суті і не довелося.

Вибух не послідував, але пронизливий крик, що пролунав по всій кімнаті і вийшов за її межі, змусив всіх машинально закрити вуха. Анка прийшла до тями, але скрутившись калачиком вона тримаючись за голову і волала.

– Анко! – імпульсивно Нік кинувся до неї, щоб допомогти, але все ж не знав як. Він просто був радий що вона прийшла до тями. – Анко, заспокойся, все гаразд, ми всі тут, – сказав він, але це не допомагало.

****

Я чула голоси, яких з кожною секундою ставало все більше, зрештою гул у моїй голові став настільки нестерпний, що я навіть не чула свого голосу. Я кричала від болю, від шуму та від страху, що з цим уже нічого не вдієш. Зрозумівши, що я навіть себе не чую і крик не допоможе мені впоратися з болем, я перестала кричати, мене поглинала безвихідь.

****

Нік щохвилини намагався проникнути в думки Анки, щоб зрозуміти, що трапилося, але вони чомусь були абсолютно закриті для нього, і він ніяк не міг підібрати потрібний ключ. Тим часом помітив, що пульс у неї потихеньку стабілізується, і це не могло не тішити.

– Але що відбувається? – стурбовано промовив Нік.

– А що ще крім того, що вона й так у незрозумілому стані? – спитав Том.

– Я не можу читати її думки, взагалі ніяк не можу в них потрапити, – нарешті зізнався він.

– Це дивно! Що ж тоді коїться зараз у її голові? – втрутилася стурбовано лисиця.

– Допоможіть, – раптом прошепотіла Анка, яка, скрутившись у клубок, продовжувала триматися за голову і плакати. Всі разом дивилися на неї чекаючи, ще якихось дій і завдяки цьому, вони помітили, що її татуювання все світиться і це було видно навіть крізь одяг.

– Вона попросила про допомогу? – перепитала Фумі, і вони з Ніком здивовано переглянулися, адже навіть не могли уявити, яким чином можуть допомогти. Але Нік здогадався, що це все явно пов'язане з її драконячим єством, а не з людським.

– «Допоможіть…, хоч хтось» – тут він знову почув благання про допомогу, які пролунали у його голові, і це було як сигнал до дії, тепер він буде намагатися щосили їй допомогти.

Не зволікаючи ні секунди Нік, доторкнувся рукою до її татуювання, бо відчув, що цим способом вийде з нею швидше зв'язатися. Він відразу помітив яка вона гаряча. Сконцентрувавшись, буквально через секунду йому вдалося проникнути в її думки, але він навіть уявити не міг, що там таке Пекло. Нік кликав її, але сумнівався, що Анка його чує, адже сам він не чув навіть свого голосу крізь той шум, створений мільйонами тисяч інших голосів різних істот, які все не вщухали, він стримувався щоб самому не кричати, і відчував, як починала розколюватися голова. Том і Фумі спостерігали за цією німою сценою дивуючись як Нік зблід, на його чолі виступив піт, але в ментальний зв'язок вони ніяк не могли втрутитися і їм залишається тільки чекати і спостерігати.

****

Я чула все і всяке в цьому світі. Я не хотіла цього, але все одно чула. Люди говорили, кричали, сміялися і все це я можна сказати відчувала на собі та в собі. Мені здавалося, що моє тіло складається з мільярдів уламків чужих емоцій і голосів, і це зводило мене з розуму, адже все відбувалося в моїй голові і я ніяк не могла це зупинити. Я не знаю як це можливо, але все ж таки серед загального балагану мені вдалося почути один знайомий голос, який говорив особисто до мене. Я спочатку не могла зрозуміти, хто це і що йому від мене потрібно. Голос вселяє спокій і впевнено говорив, я відчувала в ньому велич і накопичені вікові знання і він пояснив мені, чому все це сталося зі мною.

Через деякий час всі голоси почали стихати і я почула інший, до сили рідний голос, який кликав мене. Коли голоси практично стихли, я відповіла йому.

– «Я тут!».

– «Ну нарешті, я знайшов тебе», – відповів він мені.