Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Куди ж ви, а як же ваша здобич? – спитала спокійно я. Моя зброя, яку я покликала, швидко нагнала пару негідників. Інші зустріли свій кінець по-різному, хтось від зброї, а хтось загинув під уламками будівлі, яку я рознесла в тріски і зрівняла із землею. Я була така зла, що трощила все, що бачила. Дерево ревіло від мого полум’я, стіни валились.  Мерзотники яких не спіймала моя зброя, наздогнало полум’я, вони кричали та мучились від болю поки не померли.

– «Як вони посміли мене втягнути у все це, і щоб сталося зі мною далі якби я не володіла такою силою?», – все думала я. Голова моя розколювалася від болю, а все навколо кружляє і іноді каламутніє, взагалі всю ситуацію я бачила якимись спалахами а не суцільною подією.

Коли я заспокоїлася, від усієї будівлі залишилися тліючі уламки та попіл. Мешканці цього сумнівного району, які зібралися не далеко, щоб подивитись на пожежу, навіть не збиралися мене чіпати. Їм було страшно, особливо після того, як я злетіла, змахнувши своїми вогняними крилами і приземлилася недалеко від них на вулиці. Озирнувшись, я переконалася що одяг весь мій був цілий і при мені, навіть не дивлячись на те що, я вся була вкрита вогнем. Після того, не оглядаючись, я просто пішла в напрямку звідки сюди і з'явилася.

Чомусь, коли я йшла назад, дорогу мені не довелося шукати, просто брела і дійшла до головної площі, а від неї до готелю вже рукою було подати. Всі навколо, на мене постійно оглядалися, чи то зі співчуттям, чи то з подивом, я так і не зрозуміла. А моє самопочуття навіть не дозволяло мені щось їм сказати. Мені дуже хотілось пити, чи хочаб сполоснути рота, тому я зачерпнула снігу і почала його жувати і випльовувати поки присмак у роті не перестав викликати в мене чергову нудоту. 

– «Мене побили у таке свято, і хто? Найманці та бандити. А через що? Через те, що мене просто хтось колись бачив. Ну нічого, вони своє отримали. Мене в Альянсі Магії карати не будуть, адже ця банда, підозрюю, давно висіла у нас на дошці із завданнями.От і вийшло, що я собі по дорозі ще одне організувала», – за своїми думками я не помітила, як дійшла до готелю.

Всі довкола веселилися, раділи, відзначали свято та водили хороводи. Нині мабуть, вже самий розпал Нового року. Був вечір, і всі, хто до цього працювали, зараз відпочивали при світлі яскравих та кольорових ліхтариків, якими була прикрашена вулиця. Я окинула всі ці веселощі поглядом і незважаючи на запаморочення попленталась до себе в кімнату.

Жіночка з приймальні, швидше за все, теж пішла на свято, бо на вході нікого не було. І це навіть на краще, не буде зайвих питань. Підійшовши до кімнати я зрозуміла, що Нік все ще не повертався, тому що двері були досі зачинені. Не знайшовши ключів у кишенях, я дійшла висновку, що вони залишилися в тому злощасному місці, але я не засмутилася, я відразу ж згадала одне дуже корисне заклинання на такий випадок.

– Нарешті перевірю його дію, – сказав я. Цьому заклинанню мене навчив дідусь, в Альянсі такого не навчали.

Після його прочитання я спробувала покрутити ручку дверей і вона дійсно відкрилася. Я була рада що все спрацювало, але через це моя голова загула ще більше від чого я ледве втримала рівновагу і складалося враження, що в ній був вулик з безліччю бджіл та голосів, а в очах замиготіли зірочки.

Зупинившись біля свого ліжка, я скинула з себе накидку і пішла до ванної кімнати, щоб біля дзеркала оцінити свої травми і підлікуватись. Вигляд в мене був не дуже живий, навіть з тим що все пливло перед очима і я не так чітко себе бачила як могла. Знайшовши нарешті воду, я опустошила декілька склянок, і повернувшись в кімнату навмання почала лікувати своє поранення на голові, з усіх воно виявилось найсерйознішим.

– «АНКА! Де ти запропастилася?!», – питання Ніка пролунало в моїй голові таким дзвоном, що вона ніби вибухнула. Це було останньою краплею мого сприйняття болю, в очах потемніло і що сталось далі я не знаю.

****

Нік, Том і Фума вже більше години чекали на Анку на площі. Вони хотіли швидше їй розповісти про те, що задумали і чому вдень нікуди не поїхали.

– Ну як там? – запитала стурбовано Ліфумія у Ніка.

– Та ніяк! Я намагаюся з нею подумки зв'язатися, але все марно! Я сказав, що ми тут її чекаємо, але вона мене ігнорує, – сказав він стурбовано. – Цікаво, куди її занесло? – переживав Нік, адже він відчував що з Анкою щось відбувалося, тільки ніяк не міг зв'язатися.

– Дивно! Все дуже дивно! – сказала Фума.

– Сподіватимемося, що вона ніяк не причетна до того, що сталося в «занепалому районі», – раптом згадав Том, про ті чутки, що вже встигли рознестися містом.

– Я теж сподіваюся, але все ж таки не дуже це було схоже на звичайний підпал! Тим більше, подейкують, що бачили дівчину в червоному, в місці загорання, – сказав Нік.

– У червоному зараз багато хто ходить, адже це колір свята. Тож не треба на Анку всі гріхи вішати, – обурилася її подруга.

– Гаразд, ви, мабуть, розважайтеся, а я в готель піду, раптом вона повернеться туди, – сказав Нік.

– Добре, але я сумніваюся, що вона пропустить веселощі, отже є ймовірність, що ми знайдемо її тут, – усміхнувся Том.

На цьому вони розлучилися. 

Вночі коли Анка прокралась до Ніка у ліжко, він сильно здивувався, але коли пригорнув її до себе, зрозумів що вона сильно змерзла, тому всі непристойні думки він відкинув одразу ж. Йому просто захотілось її зігріти. Після того як вона заснула, Нік не помітив як і сам провалився в сон. Зранку він дуже хотів полежати з нею поруч якомога довше, але поки Анка ввечері домовлялась в приймальні за номери, вони домовились піти шукати коней яких можна купити. Дуже тихенько і неохоче він виліз із ліжка щоб не розбудити свою суджену, взяв речі і пішов у ванну кімнату щоб переодягнутися. Потім він намагався все ж її розбудити щоб повідомити куди всі зібрались але у відповідь отримав лише «відчепися», тому усміхнувшись цьому, залишив листа на столі про те, куди всі пішли і де вони можуть зустрітись. Нік не зміг себе пересилити і все ж таки легенько поцілував мирно сплячу дівчину,  і з щасливою посмішкою вийшов з кімнати.