Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

— Якби ви навчалися в Оксфорді, а не Кембриджі, графе Есекс, то ви знали б відповідь і не ганьбилися таким питанням. — Рейлі непомітно переніс вагу з однієї ноги на другу і повільно поклав руку біля ефеса свого меча.

— Припини, Робіне, — сказала королева, поблажливо штрикнувши його ліктем. — Ти ж знаєш, що мені не подобається, коли інші вимовляють імена моїх улюблених кішечок та песиків. Сподіваюся, лорд Берглі та пан Ройдон цього разу тебе простять за це.

— Наскільки я розумію, ця пані — твоя дружина, Ройдоне, — сказав граф Есекс, утупившись у мене своїми карими очима. — А ми й не знали, що ти одружився.

— А хто це «ми»? — відказала королева, цього разу не штрикнувши свого компаньйона, а гепнувши його ліктем. — Це — не ваше діло, мій любий лорде Есекс.

— Принаймні Мет не боїться показуватися з нею на людях у місті, — зауважив Рейлі, погладжуючи своє підборіддя. — Ви, мілорде, також нещодавно одружилися. І де ж ваша жінка? Чим вона займається цього прекрасного зимового дня? «Приїхали», — подумала я, почувши словесну перепалку між графом Есексом та Рейлі.

— Леді Есекс — на Гарт-Стріт, у домі її матері, а з нею — новонароджений нащадок графа, — відповів Метью замість Есекса. — Вітаю, мілорде. Коли я завітав до графині, вона сказала, що нащадка назвуть вашим іменем.

— Так. Роберта вчора хрестили, — стримано відказав граф Есекс. Схоже, він збентежився від думки про те, що Метью заходив до його дружини й дитини.

— Знаю, мілорде. — Метью посміхнувся графу, і мені від тієї посмішки стало моторошно.

— Дивно. Я не бачив вас на тій церемонії.

— Припиніть чубитися! — скрикнула Єлизавета, невдоволена тим, що розмова вийшла з-під її контролю. Вона нервово постукала пальцями по м’якому підлокітнику крісла. — Жодному з вас я не давала дозволу на одруження. Ви обидва — невдячні, жалюгідні й пожадливі шахраї. Підведіть дівчину до мене.

Я знервовано поправила спідниці й взяла Метью під руку. Ті десять кроків, що відділяли мене від королеви, здалися мені вічністю. Коли, нарешті, я опинилася біля неї, Волтер різким поглядом вказав мені на долівку. Я опустилася в реверансі й завмерла.

— А вона принаймні вихована, — поблажливо мовила Єлизавета. — Допоможіть їй підвестися.

Коли я зустрілася з королевою очима, то побачила, що вона вкрай короткозора. Незважаючи на те, що нас розділяли якихось три фути, Єлизавета мружилася так, немовби не могла як слід розгледіти мого обличчя.

— Гм-м, — вимовила Єлизавета, завершивши свою інспекцію. — Вона має грубі риси обличчя.

— Якщо ви так гадаєте, то тоді вам дуже пощастило, що ви на ній не одружені, — різко кинув Метью.

Єлизавета іще раз придивилася до мене.

— У неї пальці чорнилом заляпані.

Я прикрила свої забруднені пальці позиченим віялом. Бо плями, залишені чорнилом із дубового галу, видалити було неможливо.

— Невже я плачу тобі так багато, Привиде, що твоя дружина в змозі дозволити собі таке розкішне віяло? — спитала Єлизавета вередливим голосом.

— Якщо ми зараз почнемо обговорювати державні фінанси, то решті присутніх краще було б попрощатися й вийти, — запропонував лорд Берглі.

— От і чудово, — сердито кинула королева. — Ти, Вільяме, залишайся, і ти, Волтере, також.

— І я, — озвався граф Есекс.

— Та ні, Робіне. Ти мусиш зайнятися бенкетом. Мені хочеться, щоб сьогодні увечері мене порозважали. Я втомилася від проповідей і лекцій з історії, немов би я — якась школярка. Годі з мене оповідок про короля Іоанна чи про пригоди безнадійно закоханої пастушки, що тужить за своїм пастухом. Якщо буде вистава, то нехай це буде п’єса про лихого чаклуна та Мідну Голову, яка пророкує майбутнє. — Єлизавета постукала кісточками пальців по столу. «Час іде, час минає, час — минуле». Мені подобається цей рядок.

Ми з Метью обмінялися поглядами.

— Гадаю, ця п’єса зветься «Чернець Бекон та чернець Бангі», ваша величносте, — прошепотіла якась молода жінка на вухо своїй господині.

— Точно, Бесс. Займися цим, Робіне, — тоді під час вистави сидітимеш біля мене. — Королева й сама була непоганою акторкою. І оком не моргнувши, вона переходила від роздратування до вередливості, а від вередливості — до улесливості.

Дещо улещений королевою, граф Есекс пішов, але перед цим не забув кинути на Волтера спопеляючий погляд. І всі решта поквапилися за ним. Тепер найближчою до них поважною персоною був Есекс, і придворні, як ті нічні метелики на вогонь, полетіли до нього. Тільки Генрі, здавалося, не хотів іти, але вибору він не мав. Усі вийшли, і двері міцно зачинилися за ними.

— Вам сподобалася ваша поїздка до доктора Ді, пані Ройдон? — різко спитала королева. У її голосі не залишилося й краплини грайливості. Вона була налаштована вкрай по-діловому.

— Так, ми задоволені своїм візитом до пана Ді, — відповів Метью.

— Я чудово знаю, що ваша дружина здатна сама за себе відповідати, пане Ройдон. Тож дозвольте їй зробити це.

Метью кинув на неї лютий погляд, але промовчав.

— Мені дуже сподобалася наша поїздка, ваша величносте. — «Невже я й справді розмовляю з королевою Єлизаветою Першою?», подумалося мені. Відкинувши сумнів, я продовжила: —Я займаюся алхімією, і мене цікавлять книги та навчання.

— Я знаю, чим ви займаєтеся.

Довкола мене вогняним дощем спалахнула небезпека, і я побачила чорні ниті, що ляскали й волали.

— Я — ваша слуга, як і мій чоловік, — мовила я, рішуче зосередивши свій погляд на кімнатних туфлях королеви. На щастя, нічого цікавого вони собою не становили і тому не збиралися оживати.

— Я маю довкола себе достатньо придворних і дурнів, пані Ройдон. Із такими фразами ви не знайдете серед них місця для себе. — Очі Єлизавети зловісно блиснули. — Не всі мої розвідники звітують вашому чоловікові. Скажи мені, Привиде, яка справа привела тебе до доктора Ді?

— Приватна справа, — сказав Метью, насилу стримуючи своє роздратування.

— Таких немає — принаймні в моєму королівстві, — відказала королева, пильно поглянувши Метью в обличчя. — Ти сказав мені, щоб я не довіряла своїх таємниць тим, кого ти іще не перевірив на вірність мені, — тихо продовжила