Читати книгу - "Свобода"

перспективою провести тиждень із найвродливішою дівчиною в його житті, — і нікчемністю того, що зараз він міг запропонувати Конні. Провина була однією із складових раптового рішення одружитися з нею, але і п’ять місяців по тому він відчував себе не менш винним. Джоуї стягнув із пальця обручку і нервово поклав її до рота, стиснув її зубами і покрутив язиком, Твердість золота у вісімнадцять каратів[161] вражала. Він гадав, що золото вважається м’яким металом.

— Розкажи мені про щось добре, що має скоро статися, — попросила його Конні.

— Ми заробимо купу грошей, — заявив він, язиком загнавши обручку за кутні зуби. — А потім ми здійснимо вражаючу подорож, і одружимося вдруге, і чудово проведемо час. Закінчимо навчання і відкриємо власну справу. Все буде добре.

Тиша, якою вона відповіла на цю заяву, мала присмак недовіри. Та він і сам не вірив своїм словам. Може, саме через те, що він так патологічно боявся повідомити про шлюб батькам — роздув сцену викриття до таких страхітливих уявних розмірів, — документ, який вони з Конні підписали у серпні, став більше схожим на договір про спільне скоєння самогубства, ніж на свідоцтво про шлюб. Джоуї опинився перед кам’яною стіною. Їхні стосунки мали сенс лише у теперішньому, коли вони були разом власного персоною і могли поєднати свої особистості і створити новий світ.

— Шкода, що тебе немає поряд, — зітхнув він.

— Мені також.

— Треба було тобі приїхати сюди на Різдво: Я зробив помилку, не запросивши тебе.

— Я б лише заразила тебе грипом.

— Просто дай мені ще кілька тижнів. Клянуся, я все тобі відшкодую.

— Не певна, що впораюсь. Але я спробую.

— Мені дуже шкода.

Йому насправді було шкода. Але водночас він відчув неймовірне полегшення, коли Конні, нарешті, дозволила йому покласти слухавку і повернутись думками до Дженни. Джоуї виштовхнув язиком обручку з «кишені» за щокою, збираючись витерти її та прибрати кудись, але замість цього, мимоволі,  зайвий раз ворухнувши язиком, він проковтнув її.

— Дідько!

Він відчував обручку десь унизу стравоходу: сердита твердість металу, протест м’яких тканин... Спробував випхнути предмет назад, але в результаті лише проштовхнув його ще глибше, так що тепер і не відчував його, але розумів, що прикраса лежить десь поряд із двадцятип’ятисантиметровим сандвічем ресторану «Сабвей» — його сьогоднішньою вечерею. Джоуї побіг до мийки у кухні і запхав собі пальця в горло. Він не блював з дитинства, і спазми, прелюдія до блювання, нагадали йому, як глибоко в ньому сидить страх перед цим процесом. Перед бурхливістю й безупинністю. Це наче вистрелити собі в голову — він просто не міг примусити себе це зробити. Він нахилився над мийкою, роззявивши рота і сподіваючись, що вміст шлунка просто сам собою підніметься стравоходом — природно, спокійно. Але, звичайно, нічого не сталося.

— Дідько! Бісів боягуз!

Було двадцять хвилин до десятої. Рейс на Маямі відлітав об одинадцятій ранку, а він у жодному разі не зможе сісти в літак, коли обручка залишатиметься у його шлунку. Він міряв кроками бежевий, у плямах, килим вітальні й, нарешті, вирішив відвідати лікаря. Швидкий пошук в Інтернеті дав йому адресу найближчої лікарні: на Семінарі-роуд.

Джоуї накинув на плечі куртку й побіг до Ван-Дорн-стрит, шукаючи таксі, але ніч випала холодна і машин на вулицях майже не було. У нього вистачило б грошей на банківському рахунку на те, щоб купити автівку, і дуже гарну, але оскільки частина грошей належала Конні, а решта являла собою банківську позику з паралельного рахунку, витрачав Джоуї дуже обережно. Він вийшов на дорогу, наче сподіваючись, що, коли поводитиметься як мішень, то притягне до себе таксі, але сьогодні таксі, схоже, не їздили.

Прямуючи до лікарні, він отримав нову есемеску від Дженни: «Хвилююсь. А ти?» Відповів їй: «Страшенно». Спілкування з Дженною, один лише погляд на її ім’я чи адресу електронної пошти завжди діяли на його статеві залози, наче ласий шматок на собаку Павлова. Цей ефект дуже відрізнявся Від того, який мала на нього Конні (та Конні, на яку вона перетворилась останнім часом, наносила йому удари, що сягали все вище: в живіт, дихальні м’язи, серце), але не менш наполегливий і сильний. Дженна хвилювала його так само, як і великі суми грошей; так само, як чудове зречення соціальної відповідальності й прийняття надмірного споживання ресурсів, Він чудово розумів, що Дженна — ще та штучка. Насправді, найбільше за все його заводили міркування про те, чи зможе він сам стати такою ж «штучкою», аби отримати її.

Дорога до лікарні проходила повз укритий блакитними дзеркалами фасад офісної будівлі, де минулого літа він провів усі дні і багато вечорів, працюючи на заклад під назвою «Райзен» (англійська абревіатура слів «Негайне відновлення світських підприємств в Іраку»), дочірню компанію «Ел-бі-ай», яка без тендера отримала контракт на приватизацію колишньої державної хлібопекарської промисловості у щойно звільненому Іраку. Його начальником у «Райзені» був Кенні Бартлз із Флориди, який мав гарні зв’язки, незважаючи на юний вік (трохи за двадцять), і якого Джоуї зумів вразити минулого року, коли працював на дослідний інститут батька Джонатана і Дженни. Посада, яку Джоуї займав того літа, фінансувалась безпосередньо «Ел-бі-ай», а його робота, хоча й полягала начебто у наданні консультацій урядовим організаціям, складалася виключно з дослідження способів, у які «Ел-бі-ай» може комерційно використати американське вторгнення і захоплення влади в Іраку, а потім переписати ці комерційні можливості як аргументи на користь вторгнення. Аби нагородити Джоуї за найважливіше дослідження виробництва хліба, Кенні Бартлз запропонував йому постійну роботу в «Райзен», у Багдаді, в Зеленій зоні[162]. З багатьох причин, включаючи опір Конні, попередження від Джонатана, бажання бути поряд із Дженною, страх бути вбитим, необхідність оплачувати помешкання у Вірджинії і сильну підозру, що Кенні довіряти не можна, Джоуї відхилив пропозицію і погодився, замість цього, провести літо, засновуючи офіс «Райзен» на території США і взаємодіючи з урядом.

Море лайна, яке на нього вилив батько, коли про це дізнався, склало одну з причин того, чому він ніяк не міг насмілитися розповісти батькам про шлюб, і однією з причин того, чому з того часу Джоуї постійно намагався зрозуміти, чи вистачить йому жорстокості, аби стати тим, ким він хоче стати. А він хотів стати достатньо багатим, і крутим, і швидким, щоб більше ніколи не ковтати образи від батька. Бути здатним просто розсміятися, знизати плечима та піти геть, тобто більше походити на Дженну,