Читати книгу - "Свобода"

яка, до речі, знала майже все про Конні, окрім того, що Джоуї з нею одружився, але, незважаючи на це, розглядала Конні не більше як додаткову пікантність, що лоскоче нерви, до ігор, у які вона, Дженна, полюбляла грати з Джоуї. Дженні дуже подобалося питати в Джоуї, чи його дівчина знає, скільки часу він витрачає на балачки з чужою дівчиною, і слухати, як він перераховує свою брехню Конні. Вона виявилася ще більшою «штучкою», ніж про неї розповідав брат.

У лікарні Джоуї зрозумів, чому вулиці в місті були такі порожні: все населення Александрії прийшло до пункту швидкої допомоги. Лише на реєстрацію в нього пішло двадцять хвилин, а медсестра в реєстратурі, схоже, зовсім не була вражена скаргами на страшенний біль у шлунку, який він симулював, сподіваючись опинитися в голові черги. Усі півтори години, що він просидів у лікарні, дихаючи одним повітрям із мешканцями Александрії, які кашляли й чхали, і дивився останні півгодини серіал «Швидка допомога» по телевізору в приймальні, і відправляв есемески друзям з університету, які все ще насолоджувались зимовою перервою в заняттях, він розмірковував над тим, наскільки легше і дешевше було б просто купити іншу обручку. Він витратив би всього лише триста баксів, а Конні все одно не помітила б різниці. Те, що він так романтично прикипів до бездушного предмета — що відчував, що повинен Конні повернути саме цю обручку, яку вона допомогла йому вибрати в крамниці на Сорок сьомій вулиці спекотного дня, — не дуже сполучалось із його планами стати з часом поганцем.

Лікар швидкої, який нарешті прийняв його, виявився молодим білим хлопцем із водянистими очима і сильним порізом від бритви на обличчі.

— Немає чого хвилюватися, — запевнив він Джоуї. — Ці речі дбають про себе самі. Предмет сам вийде з вашого тіла, а ви цього навіть не помітите.

— Та я не через здоров’я непокоюсь, — заявив Джоуї. — Мені конче потрібно повернути собі це сьогодні ввечері.

— Гм, — сказав лікар. — Цей предмет дуже цінний?

— Дуже. І, гадаю, на такий випадок існує певна... процедура, чи не так?

— Коли ви хочете отримати предмет назад, то процедура така: почекати день, чи два, чи три. А потім... — лікар тонко посміхнувся. — Існує старий лікарський анекдот про матір, яка приходить до пункту швидкої допомоги разом із маленькою дитиною, що проковтнула кілька монеток. Вона питає лікаря, чи з дитиною все буде гаразд, а лікар відповідає: «Просто придивіться до решти у стулі». Дурний жарт. Але саме в цьому полягає процедура, коли ви бажаєте отримати предмет.

— Але я говорю про процедуру, яку б можна було провести просто зараз.

— А я вам кажу, що такої не існує.

— До речі, дуже вдало ви пожартували, — раптом сказав Джоуї. — Не можу втриматися від сміху. Ха-ха. Ви просто блискуче розповіли анекдот.

За консультацію лікаря він заплатив двісті сімдесят п’ять доларів. Оскільки страховки він не мав (громада штату Вірджинії вважала страховку, оплачену одним із батьків, формою фінансової підтримки), він був вимушений розплатитися карткою на місці. Якщо тільки в нього не станеться закрепу (а з Латинською Америкою у нього були протилежні асоціації), він може вже зараз сказати: перші дні життя з Дженною стануть доволі смердючими.

Повернувшись до помешкання вже далеко за північ, він склав валізу, а потім ліг і почав спостерігати процес травлення. Все життя, кожну хвилину він щось перетравлював, навіть не помічаючи цього. Як дивно думати, що вміст шлунка і таємничий тонкий кишечник — така ж частина його тіла, як мозок, чи язик, чи пеніс. Лежачи у ліжку і намагаючись відчути найменші скорочення, й зітхання, й переміщення у черевній порожнині, Джоуї уявив собі, що його тіло — це давно забутий родич, який чекає на нього в кінці довгої дороги. Сумнівний родич, якого він уперше бачить лише зараз. У певний момент — дай Боже, у далекому майбутньому, — йому доведеться покладатися на власне тіло, а ще пізніше — дай Боже, ще у більш далекому майбутньому, — його тіло підведе його, і він помре. Він уявив собі власну душу, добре знайому особистість, у вигляді золотої обручки, що повільно прокладає собі шлях країною, яка чим далі, тим дужче смердить і стає все більш дивною, на зустріч зі смертю, що тхне лайном. Він був на самоті з власним тілом; а оскільки, як це не дивно, його тіло є ним, це означало, що він зовсім сам-один.

Він скучив за Джонатаном. Як не смішно, неминуча поїздка була гіршою зрадою Джонатана, ніж Конні. Незважаючи на непорозуміння першого Дня подяки, за останні два роки вони стали кращими друзями, і лише за останні місяці, починаючи з ділової угоди Джоуї з Кенні Бартлзом і закінчуючи моментом, коли Джонатану стало відомо про плани Джоуї на подорож разом із Дженною, їхня дружба трохи зіпсувалась. А до того, раз за разом, Джоуї приємно дивували докази того, наскільки Джонатан захоплювався ним. Захоплювався ним цілком, а не лише певними частинками його особистості, які він вважав за потрібне демонструвати світові як крутий (в розумних межах, звичайно) студент Університету Вірджинії. Найбільшим і найприємнішим сюрпризом стало те, як сильно Джонатану подобалася Конні. Насправді буде справедливим зазначити, що коли б Джонатан так не схвалював їхній союз, Джоуї ніколи не зайшов би так далеко, щоб одружитися з Конні.

Коли не враховувати улюблені порносайти, які були зворушливо невинними у порівнянні з тими, до яких у випадках потреби звертався сам Джоуї, сексуального життя Джонатан не мав. Так, він був трохи занудним, але ж навіть набагато занудніші хлопці займалися сексом. Він просто занадто сильно ніяковів поруч із дівчатами, ніяковів через острах, що вони вважатимуть його нецікавим, а Конні, коли вони, нарешті, познайомились, стала єдиною дівчиною, поруч із якою він міг розслабитися і бути самим собою. Безсумнівно, свою роль зіграв і той факт, що вона була глибоко й безнадійно закохана в Джоуї, таким чином позбавляючи Джонатана необхідності намагатися вразити її чи хвилювання, що їй потрібно щось від нього. Конні поводилася з ним, наче старша сестра — набагато добріша й зацікавлена старша сестра, ніж Дженна. Поки Джоуї вчився чи працював у бібліотеці, вона годинами грала з Джонатаном у відеоігри, разом із ним сміялася над своїми програшами і з щирою уважністю слухала пояснення особливостей тієї чи іншої гри. Хоча Джонатан зазвичай трусився над своїм ліжком, і особливою подушкою (якою