Читати книгу - "Спомини"

Новосибірську. У зв’язку з арештом о. Яворського о. Ревтя в 1958 р. викликали на допити з Челябінської обл. до Львова, де він був заарешований і засуджений разом з о. Яворським до семи років таборів і трьох років позбавлення громадянських прав із забороною мешкання в західних областях УРСР після відбуття основної міри покарання терміном на п’ять років. Покарання відбував разом з митрополитом Сліпим у таборі для віруючих (Дубровлаг, Мордовська АРСР), де підпільно душпастирював та готував кандидатів до священства. Звільнений у квітні 1965 p., повернувся в Україну, у м. Самбір, але, не діставши там прописки, мусив виїхати до родини свого брата Василя Ревтя в м. Маневичі Волинської обл., де працював на цукровому комбінаті. Водночас нелегально душпастирював у Самборі та довколишніх селах Самбірського і Старосамбірського районів (Букова, Бісковичі, Долобів, Сприня та ін.), передавав до Риму звіти про підпільну УГКЦ через українських священиків у Польщі (В. Гриника, С. Дзюбину та М. Денька). У 1970 р. привіз з Челябінської обл. родичів і жив з ними у с. Бісковичі Самбірського p-ну Львівської обл., де й помер 2 липня 1988 р. (біографічну інформацію про Миколу Ревтя люб’язно надав о. Богдан Прах). ">[671], як свідок, молодий священик з Поздяча, коло Перемишля. Цинічно поводився ігумен о. Борса, якого були арештували, а коли він сказав, що апостазував, то його випустили і він обвинював мене з вільної стопи[672]. Той самий, що в Кузьмінці-Маклакові, в домі інвалідів, впав мені до ніг, а тепер на суді оповідав про мою антисовєтську діяльність, про мою історію, про послання і про моє вороже відношення до радянської влади. Я не відповідав йому, тільки дивився в очі, в яких не було видно ані дрібки совісти, ні стиду. Дійсно “corruptio optimi pessima”[673]. Справді, яка велика протилежність між о. Ревтем і тим нещасним василіянським ігуменом.

У своїй промові перед судом я боронив не так себе, як нашу Церкву. А отець Блавацький потім казав мені, що, слухаючи промови, був дуже зворушений. Тому що ті всі мої арґументи не вистарчали, слідчі і судді відгребали двадцять кілька томів моїх протоколів і обвинювали мене знову за співпрацю з німцями. На то я відповів їм, що “за то вже мене судили, і я з німцями не співпрацював, але Молотов, який пактував з німцями і не є суджений”. Молодий прокурор Осипенко, якого призначили на це становище, навіть не знав про пакт фон Ріббентропа-Молотова (зглядно Гітлєра-Сталіна) з серпня 1939 року. Тому підполковник Купцов і Київське КҐБ дивувалися, що призначили такого прокурора. Але треба було його підвищити і дали йому нагоду, а на мені всі вони дороблялися. Очевидно, і моя промова-оборона нічого не помогла, бо то було згори призначене.

Виступав ще на суді і той огидний інженер з Харкова та й мене обвинював. Справді, аж обридження будилося дивитися на той дійсний “суд нечестивих”. Мені дали сім літ, а отцю Блавацькому чотири. Суд відбувався при замкнених дверях і при озброєних до зубів конвоях. Мені не позволили навіть встати з лавки. Оборонець був безхарактерний, інвалід без руки, але, мимо цього, треба було йому заплатити 500 рублів за півгодини його так званої “оборони”. Чиста пародія.

Другий період ув’язнення

У Києві я просидів в тюрмі майже рік. Після того мене відправили на Камчатку. Щоб доїхати там, етап тривав приблизно три місяці. І коли я приїхав, то вже була зима.

Коли переїжджав через Сибір американський віце-президент Річард Ніксон зі своїм почотом, то мене тримали приблизно місяць у Новосибірську, бо не відсилали до ляґрів жодного заквагона, щоби американці не бачили і мали добре вражіння. На тих пересилках в часі етапу я нераз голодував і прямо гинув. У ляґрі під Камчаткою були і деякі наші селяни, котрі часом мені помагали, траплявся також добрий лікар, зглядно лікарка. Там стрінув я також і доктора Кархута, що попав другий раз в ляґер. Був там також ще один наш лікар, чи не Лотоцький, дуже порядна людина. Він мав родину у Львові.

У ляґрі сидів, між іншим, один грузин, секретар партії в районі і кандидат на міністра. Його дуже переслідували і так само, як мене, викидали з горячкою з больниці, а все те робив мабуть Аранов, огидний і підлий жид-адвокат, що шпіонував всіх і вся і продавав, щоби лише самому примилитися, і доносив все до “опера”. Цей грузин інформував мене про відносини до реліґії, про різні рішення, облегшуючі церковне становище. Його судили за те, що він збирав імена розстріляних грузинів.

У стаціонарі я лежав з одним хлопцем, хворим на легені. Він був дуже спокійний, і я йому час до часу помагав, дещо давав, що мав. Вкінці я спитав його, за що він сидить, бо не виглядав ні на злодія, ні на бандита. А він відповів мені: за то,