Читати книгу - "Спомини"

Тому, що Київське КҐБ вважало, що Красноярське КҐБ не визнається в українських справах, ґенеральний прокурор дав наказ перевести мене до Києва, після кількамісячного слідства в Красноярську. На чолі розвідки стояв полковник Антонов, а Красноярську область очолював якийсь ґенерал, до якого я звертався після амністії, щоби мені видали пашпорт. На то він відповів мені: “Ви не підпадаєте під жадні параграфи”.

У Красноярську показав мені Батраков фотокопію письма Папи Пія XII до мене, яку переслав мені з Варшави професор Константин Чехович. Вони перелапали її і приложили до актів обвинения, але не дали мені прочитати. Сидів там в тюрмі один адвокат з Кавнаса, соціяліст, товариш Гомулки[666]. Він думав, що його відправлять до Польщі, але завернули назад до ляґра.

Сидів там також і один інженер-електрик, латиш, який, відсидівши в Норильську кару, став начальником електричного заведення, мав великий вплив на молодь і розповідав про жахливу деморалізацію між нею. Він мав там свій дім, приїхала жена. Нечайно його арештували, вставлялося ціле місто за ним, але КҐБ посадило його на літак і відправило до Красноярська. Показалося, що він був десь там ад’ютантом німецького ґенерала. Його засудили, і він в ляґрі став шпіоном, а здавалося, що був характерна людина. Так ломить людей і ляґер, і тюрма.

У часі етапу до Києва я дуже голодував і мерз, бо вже впав перший сніг. По пересилках (Новосибірськ, Москва, Харків та інші), то давалося страшно взнаки. Всюди було повно в’язнів, ночі були зимні, і я думав, що згину. Прохав я о якийсь коц, яких конвой мав там цілу стирту, але мені не хотіли дати. Одначе находилися на пересилках одиниці, які рятували життя. Я їхав відділений, а на Україні вже стояло двох конвоїв коло сепаратки, щоби ніхто до мене не приходив. І так було кожний раз, коли я приїжджав або від’їжджав з України.

Слідство вів зо шість місяців майор Тарасенко[667], який за моє слідство дістав підвищення на підполковника. Під час слідства приходив і прокурор Янковський, але там кожний з них боїться, щоби сам що не дістав. З усіх тих протоколів тільки один, при якім був карикатурист підполковник і заступник начальника Київського КҐБ. На основі того протоколу начальник КҐБ всієї України сказав: “Вам не треба адвоката, ви можете самі боронитися”, — але, мимо того, назначили мені адвоката.

Протоколи Тарасенка були підсувані якимись імпутаціями і за “Історію”, і за послання. Приходили тоді начальники намовляти, щоби я виступив проти Папи Івана XXIII, бо з Пієм XII я був зв’язаний, а тепер, по його смерти, можу сміло виступити проти Папи. На це я відповів, що так само знаю Папу Івана XXIII з Венеції.

Процедура слідства є звичайно така, що залучують до обвинення попередні акти суду, а відтак усю тайну шпіонажу від останнього суду аж знову до нового суду. При тому переслухують всяку дрань і сволоч, надають тому актові бомбастичної форми, а він від початку до кінця повний ложі. Зрештою, кого переслухують, КҐБ пише протокол, він мусить підписати протокол і ще боїться, щоби і його не потягнули до відповідальности. Вони дуже хотіли знати, що мені в Москві обіцяли, і підходили до мене різними способами, але я не казав, бо зобов’язався до тайни. Зрештою, воно страшенно понизило і підчинило собі нез’єдинену Православну Церкву, в якій гідності роздає КҐБ.

У тюрмі сидів зі мною станиславівський священик Чугайда[668] і ще якісь інші. Чугайда апостазував, і всі відступники були потім підісланими шпіонами. Один, здається, селянин виглядав чесний чоловік, а всі прочі безхарактерні і безсовісні. Увесь час мене дуже строго контролювали обисками і електричними провірками. “Обвинительное заключение”[669] робив потайки той самий Тарасенко. Судити не хотів мене обласний, тільки мене передали верховному судові, який був вже згори заплянований. Мені мали присудити сім літ.

Предсідником суду був С.[670], чистий цинік. Зі мною судили і отця Блавацького. Моєму оборонцеві, що називався Шевченко, я сказав, щоби він мені не робив таких прислуг, як інший оборонець, який прохав для свого підсудного 10 літ кари, натомість прокуратор прохав тільки 7 літ, а суд дав 5 літ. В дійсності, то не були жодні оборонці, та й їх можна було посадити на одній лаві разом з прокуратором.

Дуже гарно справився отець Микола Ревть