read-books.club » Публіцистика » Пригоди в оргазмотроні 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригоди в оргазмотроні" автора Крістофер Тернер. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 128 129 130 ... 221
Перейти на сторінку:
клінікою, а Майкл Сільверт, який спочатку вчився на гінеколога, влаштувався його асистентом. Матір Пакі Райт найнялася акушеркою до Сільверта й організувала у своєму помешканні в Гринвіч-Віллидж дитячий садок, на який покладали надії, що той стане місцем, де виховуватимуть дітей, вільних від репресивних моральностей суспільства. «Разом із Сільвертом вони у домашніх умовах упродовж декількох років приймали пологи у вагітних пацієнток Райха, — сказала мені Райт, — певний час навіть були сексуальними партнерами та коханцями. І моє дитинство було посвяченим у те божевілля, що творилося навколо мене. Мені від цього, так чи інакше… забирало мову».

Райт описала Сільверта як «дуже затятого»: «Сільверт був високим, 6'5 футів[81] [інші люди казали мені, що його зріст був 5'11[82], але ж Пакі дивилася на нього очима низенької дитини], із сивуватим волоссям (у часи нашого знайомства він був схожим на рапана), посередині його голови виднілася лисина. Його ніс був великим, очі — сірими, а продовгуваті губи розходилися хвилями по його обличчю; чоловіка сповнювала потужна енергія, але не пригадую, аби від нього хоч раз занесло гумором, що, як на мене, було найгіршою його рисою. Він просто сприймав усе надмірно серйозно». Навіть у колі оргономістів Сільверта сприймали як украй догматичного. Майрон Шараф описував його як «позбавленого почуття гумору фанатика». Гершковіц йому також не симпатизував, і навіть було сказав Райхові, що вважає Сільверта «оргономічним комуністом», на що Райх відповів: «Оргономії її комуністи можуть стати у нагоді».

Проходячи інтернатуру у військовому госпіталі «Вінтер Дженерал» у Канзасі, Сільверт саме відбував скерування на практику у відділенні психіатрії клініки «Меннінгер», коли наткнувся на вчення про оргономію (до того він був бортлікарем у Повітряних силах США й проходив службу в Китаї). Доктор Бют, директор відділу професійної підготовки та підвищення кваліфікації клініки «Вінтер Дженерал», свідчив про нього до УПМ як про «хронічного скаржника», в якого «в міру того, як курс навчання набирав обертів, проявлялася щораз більша професійна невідповідність». Остання перевірка його діяльності в стінах госпіталю засвідчила щораз більший інтерес Сільверта до аналізу ступеневої конфронтації характерів — в офіційному звіті перевірки вказувалось, що той, бувало, ляскав пацієнтів, аби підбурити їх до суперечки з ним.

Своє дитинство у Гринвіч-Віллидж Райт описувала як «тотально богемне»: «Коло спілкування, що зібралося навколо моєї матері, здебільшого складалося із батьків дітей, яких вона доглядала. Потім з’явився Сільверт й декілька інших психіатрів, які то сходили, то зникали за горизонтом видимості. Моя мати та Сільверт, шукаючи місця, де б можна було заховатися від усіх, придбали до спілки ферму в сільській місцевості в Саут Воллі, штат Нью-Йорк, за шість годин їзди від Мангеттена, й ми їздили туди разом. Усі ті мами й татусі були взагалі-то доволі крутим збіговиськом. То були дуже вільнолюбні, енергійні і веселі люди. Там усі з усіма переспали, усі були молодими, сповненими енергії й хіті. Не думаю, що сьогодні хтось би дуже дивувався такому, але тоді така манера поведінки дещо крокувала попереду своєї епохи. Зрештою, це ж був лиш початок 1950-х».

«Коли мамі здавалося, що я ставала емоційно “чумовою”, — продовжувала Райт, — мене відсилали на сеанси до Сільверта — іронія у кращих своїх проявах: то був останній чоловік у світі, якого б я хотіла бачити в ролі свого терапевта, лікаря чи то цілителя. Але до неї не доходило. Я щоразу в чім мати народила лягала на його кушетку. Дуже неприємно було перебувати біля нього в такому вигляді».

Райт розказала мені, що коли їй було лиш 5 років, Сільверт робив перші спроби привчити її до практикування сексу й вважав це майже що за лікувальну процедуру. Він, вочевидь, думав, що свій перший статевий досвід та повинна була розділити із кимось, хто мав оргастичну потенцію, як ото він. Але й це ще не всі тривожні вогники, що замайоріли над дитиною: її мати була співучасницею дійства. Райт пригадує, як та «плакала, тупцяла туди-сюди й бентежилася», готуючись відіслати свою доньку до свого коханця. «Вона кохала його до нестями, — каже Райт, — і дуже ревнувала через його інтерес до мене. Фу! Як же це все украй заплутано».

«Через багато-багато років я дізналася, що Сільверт розказав про свої діяння Райхові, — додала Райт, — або, я припускаю, що він обмовився про це під час одного з сеансів терапії з Райхом, і це вивело Райха з себе. Цим Райх заслужив собі здоровенну покуту в моїх очах; як не дивно, але я ніколи не вважала його чоловіком відповідальним. Провину за те, як себе вів Сільверт, я ніколи не приписувала Райхові, то було тимчасовим затьмаренням розуму». Елзворт Бейкер написав у своїх мемуарах, що 1950 року Райх наклав на Сільверта однорічну заборону лікувати жінок, а потім ще й відсторонив на рік від практикування оргономії, і я підозрюю, що це сталося після того, як він дізнався про інцидент із Пакі Райт.

Однак, причини відсторонення Сільверта від практики могли випливати з будь-якого іншого його проступку. Бейкер одного разу скерував двійко своїх пацієнток до Сільверта на гінекологічний огляд. «Обидві не захотіли туди повертатися, — писав Бейкер. — Він сказав їм, що йому подобаються вагіни: те, як вони виглядають, їхній запах, які вони на дотик і смак, а у своїх розвідках їх статевого життя намагався докопатися до надмірно одкровенних деталей. Перед тим, як перейти до спеціалізованого огляду тазової частини пацієнтки, кожну з них він роздягав догола й оглядав усе її тіло та проводив оргономічний сеанс».

Райх не відсторонив боса Сільверта Дюваля, коли дізнався, що подібні звинувачення в сексуальному насильстві гуляли і про нього. «Дюваль, людоньки! — сказав Гершковіц, коли я запитав його про ОДДЦ. — Та його взагалі до дітей підпускати не можна. Я чув, що він чинив сексуальне насильство над своїми маленькими пацієнтами. Уперше я дізнався про

1 ... 128 129 130 ... 221
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди в оргазмотроні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди в оргазмотроні"