Читати книгу - "Стів Джобс"

— Ти ж казав, що не хочеш нічого, і ми подарували тобі літак, якого ти хотів, — сказав Вулард.

— Досі я не наполягав на опціонах, — казав Джобс, — але ти сказав, що я можу отримати п’ять відсотків від компанії в акціях, і це те, що я зараз хочу.

Дивне напруження зависло у повітрі, хоча настрій у цей час мав бути святковим. Врешті-решт вони зійшлися на компромісі: 10 мільйонів акцій дали Джобсу у січні 2000 року, які начебто були інвестовані в 1997-му. Другу частину акцій мали виплатити у 2001 році. Гіршим було те, що з розвитком Інтернету ціна на акції почала падати. Враховуючи опціони, наприкінці 2001 року Джобс попросив поміняти його акції на пакет за нижчою балансовою вартістю. Боротьба за опціони ще довго переслідувала компанію. Та навіть якби Джобс не отримав прибутку від опціонів, він мав свій власний літак.

Не дивно, що Стівен переймався, як виглядатиме інтер’єр літака. З цим він визначався більше року. Він узяв літак Елісона за відправну точку і винайняв його дизайнерку. І вже скоро страшно дратував її. Скажімо, в літаку Елісона були дверцята між кабінами з однією кнопкою для відкривання та однією для закривання дверей. Джобс наполіг, щоб у його літаку був єдиний перемикач. Він не любив відполіровану сталь кнопок і замінив їх кнопками, виготовленими зі шліфованого металу. Та врешті-решт його літак став таким, як він хотів, і Джобсу це дуже подобалося.

— Я дивився на його літак і на свій, і все, що він змінив, — було на краще, — говорив Елісон.

У січні 2000 року на Macworld в Сан-Франциско Джобс представив нову операційну систему Мас OS X, у якій використовувалося деяке програмне забезпечення, котре купував Apple у NeXT три роки перед тим. Воно підходило туди, і це було не випадковістю, адже Джобс мав намір об’єднатися з Apple тоді, коли операційна система NeXT об’єднувалася з операційною системою Apple. Аві Теванян узяв ядро UNIX Mach від операційної системи NeXT і перетворив його на ядро операційки Мас OS X, яке стало відомим як Darwin. Воно пропонувало захищену пам’ять, покращену роботу в мережі і можливість виконувати кілька функцій водночас. Це було те, що потребував Macintosh, і те, що стане базою Мас OS X і в майбутньому. Деякі критики, включно з Біллом Ґейтсом, зауважили, що Apple не взяв операційну систему NeXT повністю. Певною мірою то було правдою, бо Apple не хотів приймати цілком нову систему, а натомість хотів розвинути ту, яка вже існувала. Прикладне програмне забезпечення, написане для старої системи Macintosh, було зазвичай сумісним з новим або ж легко під’єднувалося до нової системи. Відтак користувачі Мас OS X, які модернізували свої комп’ютери, помічали багато нових можливостей. А інтерфейс залишався практично таким самим.

Прихильники з Macworld, звичайно ж, сприйняли таку новину «на ура». Особливо вони раділи, коли Джобс похвалився новою панелькою з піктограмами і тим, як вони збільшуються, коли по них проходить курсор. Але найбільші оплески пролунали після того, як він проголосив своє кодове: «О так, і ще дещо…». Він розповів про свої обов’язки у Pixar i Apple, зауважуючи, що почувається комфортно і все має спрацювати.

— Тому сьогодні я з приємністю проголошую, що викину приставку з назви своєї посади, — посміхнувся Джобс.

Натовп аж здійнявся і кричав так, ніби возз’єднався Beatles. Джобс покусував губу, поправляв свої окуляри і демонстрував шоу смиренності.

— Народ, ви змушуєте мене дивно почуватися. Я маю приходити на роботу щодня і працювати з найталановитішими людьми на планеті в Apple і Ріхаr. Та все це разом — командна гра. Я приймаю вашу вдячність від імені всіх у Apple.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ

КРАМНИЦЯ APPLE

«Бар геніїв» і піщаник із Флоренції

Враження клієнтів

Джобс ненавидів поступатися будь-яким контролем, особливо якщо це негативно вплинуло б на враження клієнтів. Але тут існувала проблема. Частиною вражень від продукції Apple, яку він не міг проконтролювати, була купівля в крамницях.

Дні «Крамниці байтів» залишилися у минулому. Комп’ютери продавалися вже не тільки в спеціалізованих крамницях, а й у мегамаркетах і великих мережевих супермаркетах, де більшість працівників не мали достатньо знань чи навіть бажання, щоби пояснити особливість продукції Apple.

— Єдине, про що турбувалися продавці, — це про своїх п’ятдесят доларів відкату, — казав Джобс.

Інші комп’ютери мали досить-таки загальні функції, але в Apple були новітніші характеристики та вища ціна. Джобс не хотів, щоб iMac стояв на полиці між Dell і Compaq і щоб непроінформований працівник бурмотів про особливості кожної машини.

— Нам потрібно було знайти шлях донесення нашого послання до клієнтів у крамницях. Інакше ми були в дупі.

І тоді, під завісою таємничості, у 1999 році Джобс почав влаштовувати співбесіди для працівників, які би змогли розробити мережу роздрібних крамниць Apple. Один із кандидатів фанатів від дизайну і мав уроджений юнацький хист до роздрібної торгівлі. Його звали Рон Джонсон, і він працював віце-президентом мережі супермаркетів Target, де відповідав за запуск самобутньої продукції, як от, скажімо, чайник від дизайнера Майкла Ґрейвза.

— Зі Стівом було дуже легко говорити, — пригадував Джонсон їхню першу зустріч. — Ти бачиш перед собою чоловіка в потертих джинсах і чорній водолазці, який пояснює, чому йому потрібні чудові магазини. Якщо Apple вдасться цей крок, я виграю на новаціях. Але виграти на новаціях не можна, якщо немає спілкування з клієнтами.

Коли у січні 2000 року Джонсон повернувся на додаткову співбесіду, Джобс запропонував прогулятися. І о пів на дев’яту ранку вони пішли у довжелезний торговий центр Stanford Shopping Mall. Крамниці ще були зачиненими, і вони ходили туди-сюди поверхами, обговорюючи, як там все організовано, яку роль великі універсальні магазини відіграють стосовно маленьких крамниць і чому деякі спеціалізовані крамниці досягли успіху.

Джобс із Джонсоном все ще ходили і балакали, коли о десятій крамниці відкрилися, і вони зайшли в Eddie Bauer. Вхід до крамниці був із торговельного центру, а ще один — з парковки. Джобс вирішив, що у крамницях Apple має бути лише один вхід. Так можна краще проконтролювати враження клієнтів. Та й магазин Eddie Bauer, погодились обидва, був надто довгим і вузьким. Необхідно, щоби клієнти відразу зрозуміли дизайн крамниці, тільки-но туди ввійшовши.

У торговельному центрі не було магазину оргтехніки, і Джонсон пояснив чому: загальноприйнятою нормою стало те, що клієнт, вирішуючи зробити таку велику і не часту покупку, як комп’ютер, зможе поїхати до крамниці, розташованій