Читати книгу - "Сплячі красуні"

«Досить уже світових новин», — подумав Френк. Він почав плескати в долоні перед обличчям Лінні.

— Мені треба, щоб ти повернулася до своєї роботи на хвильку, любонько. Можеш ти це зробити для мене?

У неї ввімкнулась увага.

— Безумовно! Що тобі треба, Піте?

— Террі попросив мене дізнатись адресу Лоренса Гікса. Він заступник директорки в’язниці. Ти можеш зробити це для мене?

— Раз чхнути, це мені завиграшки, ніц нема легшого. Маю всі їхні номери телефонів і адреси. На той випадок, якщо там раптом якась халепа, сам розумієш.

Але, зрештою, там не вийшло раз чхнути. Не в теперішньому стані Лінні. Вона сіла за свій стіл, і Френк терпляче чекав, поки вона відкривала один файл, потім його закривала, далі пробувала інший, а потім третій, хитала головою і лаяла комп’ютер, як то роблять люди, коли самі винні. Раз вона почала куняти, і він побачив як тоненька біла ниточка розкручується з її вуха. Він знову ляснув долонями в неї перед носом.

— Зосередься, Лінні, гаразд? Це може бути важливо.

Голова її смикнулась угору. Та ниточка відірвалася, полинула, зникла. Лінні подарувала йому нетверезу посмішку.

— Прийнято до виконання. Гей, пам’ятаєш той вечір, коли ми їздили танцювати лінійні танці[267] у «Братстві плюща» в Коглині, і вони там усе грали й грали «Бугі в прудких чобітках»[268]?

Френк і гадки не мав, про що вона каже.

— Звісно, пам’ятаю. Лоренс Гікс. Адреса.

Нарешті вона її знайшла. Кларенс-корт шістдесят чотири, у південній частині міста. Якомога далі від тюрми, але щоб залишатися при тому мешканцем Дулінга.

— Краще б тобі випити кави.

— Гадаю, мене задовольнить не колумбійська обжарка, а колумбійський бойовий порох. Краще діє. Благослови, Господи, братів Ґрайнерів.

Задзвонив телефон. Лінні вхопила слухавку.

— Поліція!

Секунди три вона слухала, потім поклала слухавку.

— Усе дзвонять і дзвонять із тим самим запитанням: «Чи правда, що у в’язниці є така жінка, котра… Бла-бла-бла». Хіба я схожа на газету?

Лінні подарувала Френку безнадійно нещасну усмішку.

— Сама не знаю, навіщо я досі залишаюся на ногах. Я ж просто відтягую неминуче.

Він нахилився і пучками погладив її плече, сам не очікуючи такого від себе, поки це не зробив.

— Тримайся. Вже за наступним поворотом дороги може чекати якесь диво. Ти не дізнаєшся цього, поки туди не дістанешся.

Лінні почала плакати:

— Дякую, Дейве. Так по-доброму сказано.

— Я добра людина, — відповів Френк, який дійсно намагався бути добрим, але переконувався, що це не завжди можливо. Загалом, він мав підозру, що доброта не допомагає перти плуга. Йому це не подобалося. Він не отримував від цього жодного задоволення. Він не був певен, що Ілейн тямила: насправді він не радіє з того, що інколи втрачає витримку. Але він бачить усе таким, як воно є. Хтось мусить перти плуга, і в Дулінгу цей хтось саме він.

Він пішов, не сумніваючись, що наступним разом побачить Лінні Марс уже в коконі. Які дехто з поліціантів уже почав називати курв’ячими лантухами. Він не погоджувався з цим терміном, але нікому рота не затикав. Це робота Террі.

Хто тут шериф, врешті-решт?

3

Опинившись знову за кермом Патруля Чотири, Френк витрубив Ріда Берровза з Верном Ренґлом у Патрулі Три. Коли Верн відповів, Френк спитав, чи вони досі в районі Трімейн-стрит.

— Угу, — сказав Верн, — і швиденько тут впораємося. Далі вулицею, поза домом нашої шерифа, небагато сплячих у цім районі. Побачив би ти всі ці об’яви «Продаж». Гадаю, той так званий економічний підйом до цього кутка так і не дістався.

— Еге ж. Слухайте ви, двоє, Террі каже, йому треба встановити місце перебування шерифа Норкросс і її сина.

— У їхнім будинку порожньо, — сказав Верн. — Ми його оглянули. Я вже казав про це Террі. Думаю, може, він тоді був…

Схоже, в ту мить Верн раптом усвідомив: те, що він збирався сказати, зараз прозвучить в ефірі.

— Мабуть, він тоді був, розумієш, дещо перевтомлений. — Ні, він це пам’ятає, — сказав Френк. — Він хоче, щоб ви почали перевіряти й ті порожні будинки також. Як я пригадую, там трохи далі є незакінчений цілий завулок. Якщо ви їх знайдете, просто скажіть: «Привіт» — і рухайтесь далі. Але зразу ж по тому зв’яжіться зі мною, гаразд?

Мікрофона взяв Рід:

— Я думаю, Френку, якщо Лайла вже десь спить, то вона відійшла на спочинок у ліс чи ще кудись типу того. Інакше вона б лежала в коконі у себе вдома чи в шерифській управі.

— Слухайте, я тільки передаю те, що наказав мені Террі.

Видима річ, Френк не збирався пояснювати цим двом те, що було очевидним йому самому: Норкросс випереджає їх на крок. Якби Лайла досі не спала, вона б керувала поліцією. Тож док подзвонив своєму синові і сказав хлопцю, щоб той заховав Лайлу в якомусь безпечнішому місці. Це ще один доказ того, що цей чоловік щось мутить. Френк був певен: вони не можуть бути десь далеко від їхнього дому.

— А, між іншим, де сам Террі? — запитав Рід.

— Я висадив його біля його будинку, — відповів Френк. — Господи, — в голосі Ріда прозвучала відраза. — Я сподіваюся, що чолов’яга годен для цієї роботи, Френку. Я вельми сподіваюсь.

— Прикрути такі балачки, — сказав Френк. — Пам’ятай, що ти в ефірі.

— Прийнято до виконання, — відповів Рід. — Ми почнемо перевіряти ті порожні будинки далі по Трімейн. Однаково цей район у нашому списку.

— Чудово. Патруль Чотири, кінець зв’язку.

Френк вставив у держак мікрофон і повів машину до Кларенс-корту. Йому відчайдушно хотілось дізнатися, де зараз Лайла Норкросс і її син — вони були тими важелями, яких він потребував, щоб владнати цю ситуацію безкровно — але це стояло другим номером в його списку. Наразі час отримати деякі відповіді стосовно міз Єви Блек.

4

Джаред відповів на другому гудку.

— ЦКЗ, Дулінгська філія, епідеміолог Джаред Норкросс слухає.

— У цьому нема потреби, Джаре, — мовив Клінт. — Я зараз сам у своєму кабінеті. Мері в порядку?

— Йо, поки що. Ходить по задньому подвір’ю. Каже, що сонечко її освіжає.

Клінт відчув неясну тривогу, але наказав собі не бути таким старим клопотуном. Суцільні паркани, багато дерев; із нею там усе буде гаразд. Це ж не те, якби Террі з його новим підкомандувачем могли послати вертоліт або дрон.

— Тату, я не думаю, що вона ще довго зможе залишатися без сну. Не уявляю