Читати книгу - "Сплячі красуні"

— Я не можу, Дженіс. — Лайла пішла вздовж рядка гарбузів. — Вибач.

— Я теж у депресії, — сказала Дженіс. — Я можу більше ніколи знову не побачити своєї дочки. Вона — перше, про що я думаю вранці, і останнє, про що я думаю вночі. Кожного бісового дня. І я сумую за дзвінками моїм братам. Але я не збираюся дозволяти цьому…

Ззаду них почулося глухе «гуп» і тихенький скрик. Лайла озирнулася. Радіоприймач лежав на траві поряд із Джінгл, Пінгл і Рінгл. Ляльки з блаженно тупими виразами на їхніх обличчях дивилися в безхмарне небо. Ессі зникла. Там, де вона була, тріпотіла єдина нетля. Якусь мить безладно пурхаючи, потім вона здійнялася вгору й полетіла геть, залишаючи по собі слабенький запах паленого.

Розділ 3

1

— Йобана свята срака! — скрикнув Ерік Бласс. Він сидів на землі й дивився вгору. — Ти це бачив?

— Я це досі бачу, — відгукнувся Дон, дивлячись на зграю нетлів, що шугонула понад тенісними кортами в бік старшої школи. — І чую запах.

Він дав Еріку свою запальничку, оскільки це була ідея Еріка (і ще таким чином, бодай почасти, він міг би обґрунтовано зіпхнути все на хлопця, якби це викрилося.) Ерік присів навпочіпки, чиркнув, запаливши «Зіппо», і підніс полум’я до краю кокона в захаращеному мотлохом барлогу. Кокон зайнявся вибуховим спалахом, неначе в ньому була запакована не психічно слаба бездомна пані, а порох. Зразу ж дмухнуло сірчаним смородом. Немов бзднув сам Бог. Стара Ессі сіла прямо — не те щоб стало видно щось більше за її обрис — й неначе вихнулась до них. На мить чітко проявилося її обличчя, чорнота й срібло, як на фотонегативі, і Дон побачив, як в оскалі розтягуються її губи. А вже наступної секунди від неї не залишилось нічого.

На чотири фути вгору здійнялася вогняна куля, та ще й ніби обертом. А потім та вогняна куля перетворилася на нетлів — сотні їх. Не залишилося жодних ознак ні кокона, ні скелету, хіба що трава, де перед цим лежала Стара Ессі, трішки обгоріла.

«Це не того класу полум’я, — подумав Дон. — Якби було того, нас би тут засмажило».

Ерік підвівся на рівні. З обличчям геть побілілим і ошалілими очима.

— Що це було? Що це щойно трапилось?

— Поняття, нахер, не маю, — сказав Дон.

— А ті випалювальні бригади, чи як там вони себе називають… були які-небудь повідомлення від них про те, що спалені кокони перетворювалися на летюче комашшя?

— Я про таке не чув. Але, може, вони просто цього не повідомляють.

— Йо, мабуть. — Ерік облизнув собі губи. — Йо, нема підстав, щоб вона була інакшою від інших.

Ні, не було жодних підстав думати, що Стара Ессі інакша за будь-яку сплячу жінку в світі. Проте Донові згадалася одна підстава, чому в Дулінгу все може бути інакше — бо тут є одна особлива жінка, яка спить і не обростає коконом. І яка прокидається знову.

— Гайда, — промовив Дон. — Нам ще роботу робити на Еллендейл-стрит. Курв’ячі лантухи рахувати. Імена записувати. Оцього тут… ніколи не було. Правильно, партнере?

— Правильно. Абсолютно.

— Ти ж не збираєшся про це патякати, чи не так?

— Господи, ні!

— Добре.

А от я можу про це поговорити, подумав Дон. Утім, не з Террі Кумсом. Дону вистачило якихось пари днів, щоби дійти висновку, що цей чолов’яга заледве не геть нікчемний. Так би мовити, номінальна фігура. До того ж, нібито має проблеми з алкоголем, що вже зовсім жалюгідно. Дону відворотні були люди, нездатні контролювати свої жадання. А от той парубок, Френк Ґірі, той, що його Террі призначив своїм першим заступником… він — кебетний котяра і вельми цікавиться тою жінкою, Євою Блек. Він скоро її звідти вихопить, якщо не вже. От із ним можна було б про це поговорити, якщо взагалі говорити варто.

Але спершу йому треба все обдумати.

Дуже ретельно.

— Доне?

Вони вже знову сиділи в машині.

— Що, хлопче?

— Вона нас бачила? Здалося, ніби вона на нас дивиться.

— Ні, — відповів Дон. — Нічого вона не бачила, просто спалахнула. Не будь піхвою, Юніоре.

2

Террі сказав, що хоче додому — подумати про їхні наступні дії. Френк, котрий не мав сумнівів, що наступною дією чинного шерифа буде лягти та заснути, сказав, що це гарна ідея. Він провів Террі до його передніх дверей, а потім зразу ж поїхав до шерифської управи. Там він побачив Лінні Марс, яка ходила колами з ноутбуком у руках. Зі слідами білої пудри в неї під ніздрями. З гарячково-червоного кольору щоками. Очі вона мала посоловілі, запалі. З ноутбука долинали аж надто знайомі звуки хаосу.

— Привіт, Піте.

Від учора вона називала його Пітом. Френк не клопотався тим, щоб її виправляти. Якби навіть спробував, вона б пам’ятала, що він Френк, хіба що кілька хвилин, а потім знову повернулася до Піта. Втрата короткотермінової пам’яті була звичайним явищем у жінок, які досі не спали. Їхні лобові частки мозку танули, як масло на гарячій пательні.

— Що ти дивишся?

— Відео на Ютюбі, — відповіла вона, не пригальмовуючи своїх кружлянь кабінетом. — Я могла б дивитися і в себе за столом, сама розумію, в Гертруди значно більший екран, але щоразу, як сідаю, я починаю відпливати. Краще вже ходити.

— Втямив. А що там?

Не те, щоб він дійсно потребував пояснень. Френк сам знав, що діється: погані речі.

— Кліпи каналу «Аль Джазіра». На всіх новинних каналах божевілля, але «Аль Джазіра» абсолютно захлинається лайном. Весь Середній Схід у вогні. Нафта, розумієш. Нафтові свердловини. Принаймні поки що нема ядерних вибухів, але хтось там врешті-решт щось таке підірве, як ти гадаєш?

— Не знаю. Лінні, я хотів спитати, ти не могла б дещо пошукати для мене? Я намагався на своєму телефоні, але нікуди не зміг докопатися. Гадаю, персонал в’язниці доволі ухильний щодо їхньої особистої інформації.

Лінні тепер ходила швидше, так само дивлячись у ноутбук, тримаючи його перед собою неначе якусь святу чашу. Вона перечепилася об стілець, ледве не впала, вирівнялася і знову ринула вперед.

— Шиїти воюють із сунітами, а ІДІЛ воює і з тими, і з тими. У «Аль Джазіри» тут цілий гурт експертів, і вони, здається, вважають, що це через те, що зникли жінки. Кажуть, що без жінок, яких треба захищати, хоча, звісно, їхня ідея захисту мені чужа, зникло певне центральне підґрунтя юдаїзму й ісламу. Тобто, у