Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Веда згрібла м'ясо та гриби на широке листя, смаку якого вона так і не зрозуміла і поклала поряд зі шкіряною флягою. Подумала, і поки Ажей ходив до озера, зжувала ще одну запашну скибочку.

Він приніс на плечах великий, наповнений водою котел, встановив його на розпечене каміння.

– І як я  буду митися?  

– Дуже просто. Я допоможу. Цілющу мазь ще не можна змивати. Нехай ця кипить, а я принесу холодної, щоб розбавити.

– Чому ти так дбаєш про мене?

– Звичка. Перевертнів не так багато, і вони  завжди дбають одне про одного.

Веда не стала нічому надавати значення: Ажей  вже бачив її без одягу, і навряд чи її схудле тіло та шкіра, що лущиться й цього разу пробудить в ньому якісь тілесні бажання.

Він сам вимив їй волосся, змастивши його пінним соком якоїсь трави з приємним, слабким запахом. Його пальці м'яко і ласкаво масажували шкіру її голови і було так приємно, що по тілу Веди мимоволі пробігав легкий озноб.

– Ти хочеш мене спокусити, Ажею? – розслаблено  пожартувала вона.

– А хіба це так просто?

– Не то, щоб…

– Я не хочу тебе спокушати, – він полив її волосся теплою водою, змиваючи з нього рештки трав'яного шампуню, легенько відтиснув і сказав: – Відійду ненадовго, щоб не бентежити тебе… Мийся обережно, – і зник у темряві лісу.

Поки його не було, Веда швиденько сполоснулася і пошкодувала, що знову доведеться надягати брудний одяг.

Але Ажей, коли  повернувся,  то приніс шматок тканини, який запропонував їй замість рушника і якийсь  одяг: чи сорочку, чи сукню, що сягала нижче колін.  Все було чисте і приємно пахло.

– Звідки? – здивувалася Веда.

– Це мій ліс і я можу дістати у ньому усе, що  потрібно, – усміхнувся Ажей, знову сідаючи навпроти неї.

Помовчали, слухаючи, як потріскують гілки у вогні, як лопаються, розлітаючись на всі боки,  помаранчеві іскри.

– Тобі не холодно? – спитав Ажей, помітивши, що Веда мерзлякувато потирає долонями плечі.

– Ні, все добре… – відповіла вона і заговорила про те, що приховано хвилювало її весь цей час: – Так ти відпустиш, якщо я захочу піти? Допоможеш знайти вихід?

– А ти все ще  чогось шукаєш? –  у свою чергу запитав Ажей.

– Я не знаю, – розгублено пробурмотіла Веда.

– Необов'язково поневірятися всіма дорогами, ризикуючи свободою, як у драконів. Можеш зупинитись тут.

– Ажею… – Веда набрала більше повітря, затримала і видихнула. – Твоя пропозиція… за шість днів…

– Розумію. Я тобі  не подобаюсь?

– Не в тому річ. Послухай, я так збожеволію… Мені і Х'ярго близький і Тул… дуже дорогий, і ти… такий добрий до мене, але я дійсно не знаю, я заплуталася… навіть не можу до ладу пояснити, що відчуваю до кожного з вас. В одну мить мені здається, що я люблю Тула, в іншу, що Х'ярго, хоч ми пробули разом мало часу, а насправді я все життя любила  лише одну людину… – Веда запнулась нерішуче, голос її тремтів, серце шалено калатало.

–  Говори, потім я скажу! – підбадьорив її Ажей.

– Не здивуюсь, якщо завтра мені здасться, що я й тебе люблю за твою турботу та участь. Мої почуття розхитані, Ажею, я не вірю самій собі! У цьому світі все інакше, ніж на землі, тут навіть відчуття зовсім інші! У людей я знала чого прагну, кого люблю, а тут – ніби в якесь  липке павутиння потрапила!

– І чого б тобі хотілося?

– Повернутись до вампірів! – опустивши очі, тихо пробурмотіла Веда.

–  Не впевнений,  що ти будеш там у безпеці, – похитав головою Ажей.

– Там є кому мене захистити!

–  Тут теж.

– Ажею… – голос її зірвався від підступних сліз.

– Мій дід чекав відьму з пророцтва, – повільно заговорив перевертень, – батько ставився до всього менш серйозно, а мені вже було однаково… І ось ти прийшла… Завіти предків важливі, але я не стану тебе неволити. Якщо за шість днів ти сама не захочеш залишитися зі мною, ми пошукаємо спосіб відкрити дорогу в Араош. Веда подивилася в його грубувате, з жорсткими рисами обличчя, освітлене швидкими відблисками вогню, в його очі, які  горіли  хижим зеленим полум’ям.

– Я все життя вірила у казки, шукала драконів, вампірів, ельфів якихось, присвячувала їм вірші, пісні… А от перевертнів завжди оминала, хоча вони такі ж герої міфів, як і інші. Прямо фобія якась була, чи що! Фобія – це коли ти чогось дуже боїшся.

– І в чому ж причина твого страху перевертнів? – трохи глузливо поцікавився Ажей.

– Ну, не те щоб страху… просто вони мені ніколи не подобалися. Ну бігають лісом, на місяць виють… злі, кровожерливі, в зовнішності звіра некеровані, так найчастіше підносилося в книгах і фільмах.

– Зрозумів. А зараз?

– Тепер? Якщо я колись знову візьму в руки гітару чи скрипку, то напишу вірші про тебе, тобі… пісню напишу… – промовила вона, дивлячись на нього з тихим захопленням.

– Не приховую, я був би не проти твоєї любові, але не стану її добиватися ні силою, ні ласкою… Думай сама…