Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Я, один матрос, мій племінник і ще двоє з Петрограда.

— Що за люди?

— Не знаю. Але після того, як царя скинули, з’явилися люди, яким треба потайки перейти кордон.

— Я думав, у Росію повертаються ті, кому за царя тут було недобре.

— Повертаються. Вчора тільки повен човен привіз, навіть товару не брав. Але звідси їдуть ті, кому за царя було добре, а зараз стало не дуже. Кордони ж закриті, всі йдуть до мене, — пояснив Борода.

На вулиці почулося гуркотіння машини.

— О, нарешті їдуть. Будьте готові. — Борода вийшов у двір. Я за ним. Почув, як Стах балакає з двома тінями під хатою.

— Це натуральні мощі Миколи Чудотворця, покровителя моряків і подорожніх! Я заплатив за них триста рублів! Триста! І тепер я в безпеці. Якщо хочете, можете доєднатися! Платите по сто — і Микола Чудотворець буде охороняти вас. Зараз сезон штормів, море неспокійне, треба захистити себе! А мощі продав мені один монах, який плавав до Індії! Його корабель потонув під час шторму, а монах і зовсім не вмів плавати, але завдяки мощам дивовижно перенісся на берег. За двадцять верст! Двадцять! Ви уявляєте? Надійна річ! По сто рублів — і можна нічого не боятися у подорожі! — бубонів Стах.

Я вийшов із двору, побачив, як до човна понесли два великих ящики. Поставили їх на ніс, прив’язали мотузками.

— Можемо відпливати, — сказав Борода.

Піднявся трапом до човна. Прийшов і Стах, якому, здається, таки вдалося взяти грошей із подорожніх, бо насвистував щось веселе. Зайшли й ті двоє з Петрограда, чоловіки, вгодовані, схожі на чиновників. Вони спустилася в трюм, до облаштованої невеличкої каюти.

— Там лавки, можете посидіти, — сказав мені Борода.

— Ні, подихаю свіжим повітрям.

— Ну, з Богом. Відчалюємо!

На березі відв’язали канат, матрос на носі змотав його, двоє хлопців зіштовхнули нас із піску, матрос почав веслом відгрібати, щоб розвернути човен чи, радше, баркас, метрів вісім завдовжки. Потім розправив вітрило на щоглі. Легкий вітерець неспішно повів нас уздовж берега. Борода сидів на кермі й потроху забирав у відкрите море.

Ніч, темрява, море, хвилі. Подивився на зірки, що виднілися між хмарами. Стало радісно. Нарешті я плив. Я ж стільки про це мріяв — нарешті відплисти. Тепер тиждень, ну, може, десять днів, — і я побачу доньку. Моніка. Я перехилився через борт, ухопив рукою трохи води. Холодної та солоної. Я любив цю воду, якою я плив до своєї доньки.

— У мене є знайомі в болгарській митниці. Вам же треба буде якось сховати пістолет. Можу допомогти провезти його. — Біля мене присів Стах.

— Тобі мало тих грошей, які ти взяв за мощі?

— Грошей завжди мало.

— Відчепися! — строго сказав Борода, і Стах відійшов на ніс. — Горе, а не племінник. Постійно когось дурить. Дійшло до того, що виключили з гімназії. Зараз ховається від поліції! Обшустав однокласників. Закінчить на шибениці, не інакше.

— Зустрічав таких, — кивнув я.

Ми пливли далі. Борода розповідав про життя контрабандистів, важке і небезпечне. Потім різко замовк. Вилаявся пошепки.

— Що? — спитав я. Роздивився вдалині якісь вогники.

— Канонерка. Вона ж не повинна була виходити з порту!

— Звідки ви знаєте?

— Говорив з матросами. Ніколи не виходжу в море, коли канонерка на чергуванні.

— Повертаємося?

— Та ні, обминемо. — Борода взяв іще далі в море. Сам уважно дивився за ліхтариками. Ті пливли в наш бік.

— Дядю, там пливе щось! — прошепотів Стах, що прибіг із носа.

— Не плутайся під ногами, — наказав Борода. Не міняв курсу, правив далі. Ми пливли назустріч канонерці. Але я не хвилювався. Звик довіряти досвідченим людям. Ось канонерка почала розвертатися і посунула до берега. Борода тихо засміявся й повів човен уздовж берега, який виднівся вдалині. Поступово канонерка залишилися позаду. Ми було вже заспокоїлися, коли почули тихе гуркотіння її двигунів. Схоже було, що пливла до нас. Борода знову вилаявся.

— Вони переслідують нас? — спитав я.

— Вони не бачать.

— А чому не вмикають прожекторів?

— Бо тут же кордон поруч, болгарські й турецькі кораблі можуть бути. Взагалі канонерка так далеко не заходила раніше, — відповів Борода. В його голосі була тривога.

Ми взяли далі від берега і пропустили канонерку. Вона пройшла від нас зовсім недалеко. Якби не хмари, що затуляли місяць, нас би помітили. Все почалося з чоловіка, який дивився на мене біля книгарні. Потім те авто з митниками, яке наче їхало за нами, а наче й не їхало. Далі вантаж, який привезли з запізненням. Тепер канонерка Це могло бути збігом обставин, а могло й не бути.

— Ще півгодини — і будемо в румунських водах. Канонерка туди точно не попливе,— сказав Борода. Вітер посильнішав і ми пришвидшилися. Майже порівнялися з канонеркою.

— Там щось цокає, — це знову прийшов Стах.