read-books.club » Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

275
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: Публіцистика / Езотерика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 116 117 118 ... 334
Перейти на сторінку:
умовою, що не правитиме богослужень і не братиме участи в політичних акціях. У 1944 р. виїхав з України: спочатку жив у Варшаві, згодом — у Словаччині, пізніше — в Німеччині, де очолював єпархії в Гессені та Вюртемберзі. У 1947 р. виїхав до Канади і був обраний головою Української Греко-Православної Церкви як єпископ Вінніпезький і всієї Канади. У 1949 р. переїхав до США, приєднався до УПЦ в Америці єп. Богдана (Шпильки) (юрисдикція Константинопольського патріярхату). Став працювати задля об’єднання УПЦ в Америці з канонічно невизнаною УПЦ у США архиєпископа Івана (Теодоровича) (висвячений в УАПЦ, тобто т. зв. липківцями, Теодорович у 1949 р. прийняв повторне, канонічне єпископське свячення). Після об’єднавчого собору в жовтні 1950 р. став заступником Івана (Теодоровича) як митрополита УПЦ в США, а по його смерті в 1971 р. — митрополитом УПЦ у США. В серпні 1968 р. Йосиф Сліпий відвідав його в Баунд-Бруку. Наприкінці 1980-х років підтримав рух за відновлення УАПЦ в Україні, у 1990 р. відвідав Україну і був обраний першим патріярхом УАПЦ. У 1992 р. на об’єднавчому соборі УПЦ митрополита Філарета і УАПЦ був обраний патріярхом УПЦ КП, але відхилив цей вибір. Помер 11 червня 1993 р. в Канаді у м. Грімзбі. Про нього див.: А. Смирнов. Мстислав (Скрипник): громадсько-політичний і церковний діяч. 1930–1944. Київ 2008. ">[601], по професії — актор, а там став фельдшером і начальником шпиталя в Інті. Помогти мені нічого не поміг, а коли я питав його про моє положення, то він сказав, що все так засекречене, що нічого на можна довідатися. Під моральним оглядом велика кількість там в ляґрі і поза ляґром живе в конкубінаті, хоч було багато чесних і богобойних.

На самому початку побуту в Інті підійшов до мене якийсь молодий чоловік літ тридцяти і приніс мені хліба, кажучи: “Я знаю, що ви тепер у великій потребі, і бодай тим хочу вам помогти. Ви мене не знаєте, але я вас знаю”. Він розповів мені, що він з Великої України, син українського православного священика, батько був автокефальним і належав до митрополита Липківського[602] та був свячений митрополитом Липківським на єпископа, очевидно, неважно. Коли зліквідували Автокефальну Церкву, то прийшов якийсь інший єпископ, важно свячений, і святив батька другий раз. Він питав батька, і батько, старший священик, казав йому прийняти ще раз свячення. Але опісля того єпископа арештували, і тоді прийшов єпископ “сергіївець” від патріярха Сергія, що признавав большевицьку владу, і той святив його третій раз. Вкінці його арештували і заслали, і він працював в канцелярії ляґпункта, як писав, і там довідався, що мене привезли до їхнього ляґпункта. Він часом ще приносив хліба, але пізніше я дістав посилку, так що міг я ще й іншим помогти. Він часом попереджав мене, якщо заходила якась небезпека або новий етап.

Був там старшим фельдшером якийсь українець з Харкова, який зразу відносився до мене добре, і я йому дещо давав, та й, здавалося, що він чесна людина, але несподівано нагло змінився: жадав від мене грошей та грозив всякими неприємностями. Це, власне, така по більшості психіка “східняків”. Здається, що чесна людина й інтеліґентна, яка вкоротці зміняється, як віха, і продає, як цинік, без жодних моральних засад. І такий є загал. Рідко були люди чесні і послідовні. Лікар-галичанин давав мені часом совітські ґазети прочитати, і в них вже зарисовувалися різниці між Радянським Союзом, з одного боку, а Америкою, Анґлією і Францією, з другого.

Я правив там щодня Службу Божу і причащав єпископа Чарнецького і отця Градюка, бо вони чи не могли, чи боялися. Цей останній сказав мені, що мусів виправити отця Скрутеня на еміґрацію, бо він хотів стати професором на Львівському університеті, і навіть професор Крип’якевич обіцяв його підтримувати. Також переповідав, що єпископ Хомишин називав отця Скрутеня “начитаним дітваком” і жалувався на його амбіції.

Була там в ляґрі й одна жінка, вірменка, з Москви, та працювала в “кип’ятилці”[603], яка прийшла до мене і принесла воду з пареної берези, бо з берези і хвої можна одержати вітаміни і тим, бодай трошки, рятуватися проти цинги, що там винищувала людей, починаючи від випадання зубів. Здавалося, що вона дуже прихильна і порядна, але потім показалося, що то шпіонка. В неї в “кип’ятилці” можна було деколи зварити якоїсь зупи. Вона зачала мене провокувати, кажучи, що жена “опера” породила дитину, і щоби я її охрестив. На те я спитав її, чи вона вміє хрестити, припускаючи, що то якась дуже сумнівна справа, а вона відповіла, що вміє. “То охрестіть Ви, а пізніше, як буде можливість, то священик доповнить обряд хрещення”. За кілька днів вона знову прийшла, ніби від жени “опера” з вісткою, що дитина померла, щоби я її похоронив. “Чи дитина була охрещена?” — спитав я. — “Так, охрещена”. Тоді я сказав, що от тут відправлю панахиду з пам’яті за дитину, а там не можна йти. Вона навіть хотіла сповідатися, але я відправив її до єпископа Чарнецького, бо на нього звертали менше уваги. Не знаю, чи вона в дійсності сповідалася. Але показалося, що мої підозріння були зовсім оправдані, бо вже все було приготоване, щоб мене зловити на горячому вчинкові і відставити до закритої тюрми. Так переказав

1 ... 116 117 118 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"