Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

— Що ви робите? — спитала Поліна. Спитала спокійно, хоча вода стрімко близилася. Берег летів назустріч.

— Збираюся сісти качкою, — прошепотів я. Жодного разу не сідав на воду, але зараз мусив. Намагався задерти ніс, щоб хвіст перший торкнувся води, але щось не розрахував. Хвіст зачепив воду першим, але від удару ніс пішов униз, зачепився. Я ледь не вилетів, ударився, тріснуло нижнє крило. Нас розвернуло боком до берега. До нього було кроків зі сто.

— Князівно, ви як!

— Добре.

— Треба плисти до берега.

— Допливемо!

У кабіну почала затікати вода.

— Давайте зброю! — сказала Поліна. Показала мені ящик. Викинула з нього всю вибухівку і поклала манліхер, «льюїс» і набої. — Швидше!

Я кинув туди свій браунінг. Ми поставили ящик на воду, стрибнули з кабіни. Ящик не тонув. Щільно збитий, ще й просочений якоюсь смолою, щоб не пропускав вологи. Я озирнувся і побачив, що аероплан уже зник під водою. Було холодно, але берег неподалік.

— Дно! — прошепотів я. У чоботах плавати незручно, а йти — цілком.

Ми вийшли на сухе. Витягли ящик, перевірили зброю.

— Суха! Тепер би й нам підсохнути! — пожартувала Поліна.

— Знімайте й викручуйте одяг, — наказав я. Сам швиденько роздягнувся. Вилив воду з чобіт, почав викручуватися.

— Колись у мемуарах обов’язково розповім, як одного разу на волзькому березі ми стояли з найкращим сищиком імперії в костюмі Адама та Єви, а нам світив місяць. — Поліна засміялася.

— Ага, романтична зустріч. Обов’язково напишу, як милувався вашим чарівним тілом, немов у античної статуї! Читачі таке люблять.

— Може, тоді й амуру піддати? Читачі це ще більше люблять! Вони кохалися при світлі місяця, що соромливо ховав свій погляд за хмарами!

— Ну, знаєте, читачі не дурні. Вони розуміють, що після плавання в крижаній воді який там уже амур — зуб на зуб не попадає, — засміявся і я.

— Тримайте. — Поліна щось подала мені.

— Фляжка? Звідки?

— Від пана майора. Я подумала, що нам може знадобитися по ковточку коньяку.

— Князівно, ви просто чарівниця!

Ми випили коньяку, одяглися і пішли в палац. Усередині розгорявся вогонь. Почувся гавкіт. Із кущів кинулося кілька дебелих псів. Ми вистрелили. Собаки заскавчали і втекли. Грав патефон. Перелізли через високий паркан і опинилися в маєтку. Тут горіли ліхтарі, не було кущів, підходи добре проглядалися.

— Ну що, вперед, — сказала Поліна.

По нас не стріляли. Взагалі було враження, що палац покинутий. Ніхто не гасив пожежу в службовому крилі. Ніхто не розмовляв. Тільки грав патефон.

— Нам треба туди. — Я вказав на концертну залу.

Зачинені двері. Спробував виламати плечем, аж відлетів. Дубові, ще й оббиті залізом.

— Може, це допоможе? — Поліна показала динамітну шашку. — Я залишала у ящику кілька, про всяк випадок.

Вона ще і «льюїс» із собою тягла.

— Ні, спробуємо тихіше. Обійдемо.

Ми пішли під корпусом. Було чутно, як посилюється полум’я, тріщить і підвиває. У дворі лежало кілька застрелених людей. Можливо, музик, бо один тримав у руках скрипку. Он вхід. Ми побігли туди.

— Сюди йди, порізана! — чийсь п’яний крик.

— Відійдіть! Геть! — Я впізнав голос Анюти, і в мене аж у голові загупало.

Ми пробігли темним коридором і увірвалися в залу. Четверо чоловіків сунули до Анюти.

— Руки вгору! — крикнув я. Поліна дала чергу з кулемета. Потім винувато подивилася на мене.

— Я не подумала, що ми їх арештовувати будемо.

— Ваню! — крикнула Анюта.

І кинулася до нас. Вона була в сукні з короткими рукавами й декольте. Видно було її шрами. Заплакала, аж завила.

— Спокійно. Харлам мертвий, і ми зараз заберемо тебе, — прошепотів я.

— Тихо, тихо, подруго. Все погане вже скінчилося, — заспокоїла Поліна.

Насправді не все, бо в залу заскочили нові бандити. Тут уже ми стріляли з Поліною удвох.

— Тут десь мусить бути купа грошей, — сказала вона. — Не хотілося б, аби вони всі згоріли.

— Сховище там, — показала Анюта.

Виявили кілька сейфів. Два відчинені. В них лежали гори грошви, золоті злитки, якісь іноземні гроші.

— О, та тут і долари, і франки, і фунти! — зраділа князівна й почала нагрібати у валізу, що стояла поруч.

Потім ми вийшли. Побігли до злітної смуги. Поруч, в ангарі, стояв новенький «ньюпор». Я перевірив паливо. З боку міста стало чутно стрілянину. Здається, там тривав справжній бій. Ось і кулемети вдарили, а потім