Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

«Вибач. Не можу вирватися. Філіп»

Він уявляв жінку й навіть відчував легку огиду від спогадів про її потворне личко з високими вилицями і крикливими кольорами. А від згадки про її шорстку шкіру в нього аж морозом сипнуло по спині. Кері знав, що після телеграми йому доведеться зробити інші кроки, але відкладав їх, як тільки міг.

Наступного дня він надіслав чергову телеграму:

«Шкодую, що не зможу прийти. Напишу».

Мілдред обіцяла прийти того дня о четвертій, і Філіп не сказав, що в цей час йому незручно. Зрештою, найголовніше, що вона прийде. Він нетерпляче чекав на неї, визирав дівчину у вікно і сам відчинив їй вхідні двері.

— Ну як? Бачилися з Ніксоном?

— Так, — відповіла Мілдред. — Він сказав, що у цій справі немає нічого доброго. Нічого не вдієш. Мені доведеться усміхнутися і змиритися.

— Та це неможливо! — вигукнув Кері.

Дівчина втомлено сіла.

— Він пояснив чому? — не вгавав Філіп.

Мілдред простягнула йому пожмаканого листа.

— Це ваш лист, Філіпе. Я нікуди з ним не ходила. Вчора я не могла вам сказати, просто не могла. Ми з Емілем ніколи не одружувалися. Він не міг цього зробити. У нього вже була дружина і трійко дітей.

Філіп відчув напад болючих ревнощів. Страждання були майже нестерпними.

— Саме тому я не можу повернутися до тітки. Крім вас, мені нікуди йти.

— Що змусило вас піти до нього? — поцікавився Філіп, щодуху намагаючись, аби його глухий голос звучав упевнено.

— Не знаю. Спочатку я не знала, що він одружений, а коли Еміль зізнався мені, я одразу виклала все, що про нього думаю. Після цього ми не бачилися кілька місяців, а коли він повернувся до кафе і попросив покликати мене, на мене наче щось найшло. Я відчувала, що не в змозі противитися, і мушу залишитися з ним.

— Ви його кохали?

— Не знаю. Я не могла втриматися від сміху, коли він жартував. І було в ньому щось таке… він казав, що я ніколи не шкодуватиму, обіцяв щотижня давати мені сім фунтів… він казав, що заробляє п’ятнадцять, але це була брехня, він і близько не заробляв таких грошей. До того ж мені остогидло кожного ранку йти на роботу в кафе, а з тіткою ми не дуже ладили. Вона вважала мене служницею, а не родичкою, казала, що мені слід прибирати у власній кімнаті, а якщо я цього не робитиму, то ніхто не зробить. Ох, як я тепер шкодую. Але коли він прийшов до кафе і попросив покликати мене, я відчувала, що не в змозі противитися.

Філіп відійшов від дівчини. Він опустився за стіл і заховав обличчя в долоні. Юнак почувався страшенно приниженим.

— Ви не гніваєтеся на мене, Філіпе? — жалісливо запитала Мілдред.

— Ні, — відповів Кері, уникаючи її погляду, — але мені жахливо боляче.

— Чому?

— Розумієте, я так безтямно кохав вас. Я робив усе можливе, аби вам сподобатися, і думав, що ви не можете нікого покохати. Так страшно дізнатися, що ви свідомо пожертвували всім заради того недоумка. Цікаво, що ви в ньому знайшли.

— Мені страшенно шкода, Філіпе. Я потім сама гірко пошкодувала, присягаюся.

Кері подумав про Еміля Міллера, про його бліде нездорове обличчя, неспокійні блакитні очиці та вульгарну франтуватість; чоловік завжди носив яскраво-червоні в’язані камізельки. Філіп зітхнув. Мілдред підвелася, підійшла до нього й обійняла за шию.

— Я ніколи не забуду, що ви пропонували мені побратися, Філіпе.

Він узяв її долоньку в руку і подивився на дівчину. Вона нахилилася і поцілувала його.

— Філіпе, якщо я досі вам небайдужа, тепер я згідна на все. Я знаю, що ви справжній джентльмен.

Серце Кері завмерло. Від її слів йому запаморочилося в голові.

— Страшенно люб’язно з вашого боку, але я не можу.

— Ви мене більше не кохаєте?

— Навпаки, я кохаю вас усім серцем.

— Тоді чому нам не насолоджуватися життям, якщо випала така нагода. Розумієте, тепер уже однаково.

Філіп висмикнувся з її обіймів.

— Ви не розумієте. Побачивши вас уперше, я хворобливо закохався, а тепер… цей чоловік. На жаль, у мене чудова уява, і мене нудить від одної думки про вас із ним.

— Ви такий кумедний, — озвалася Мілдред.

Він знову взяв її за руку і всміхнувся.

— Не думайте, наче я невдячний. Я ніколи не зміг би віддячити вам за таку нагоду, але, зрозумійте, це сильніше за мене.

— Ви гарний друг, Філіпе.

Вони продовжили розмовляти, і незабаром повернулася дружня невимушеність, як у старі добрі часи. Насувалася ніч. Філіп запропонував повечеряти разом і зазирнути до м’юзик-холу. Йому довелося трохи повмовляти Мілдред: вона вважала за необхідне поводитися відповідно до ситуації, а за таких прикрих обставин нікому не пасує розважатися. Нарешті Кері попросив її піти з ним, просто щоб зробити йому приємність. Мілдред така можливість видалася актом самопожертви, і вона одразу погодилася. Тепер дівчина стала більш чуйною, і Філіпу це подобалося. Вона попросила його відвести її до ресторанчика в Сохо, де вони так часто бували раніше; і Кері був невимовно вдячний, адже такий вибір підказував, що Мілдред пов’язують із цим місцем приємні спогади. За вечерею дівчина повеселішала. Бургундське вино з шинку на розі зігріло їй серце, і вона забула про свій скорботний вигляд. Філіп вирішив, що це гарна нагода завести мову про майбутнє.

— Я підозрюю, що ви не купаєтеся в золоті, чи не так? — припустив він, вибравши мить.

— У мене є тільки ті гроші, що ви мені вчора дали, та ще й довелося віддати три фунти хазяйці квартири.

— Ну, що ж, тоді я дам вам іще десять про всяк випадок. Я збираюся зустрітися зі своїм повіреним і вмовити його написати Міллеру. Можна змусити його трохи заплатити, я впевнений. Якщо нам вдасться витягнути з нього хоча б сто фунтів, вам цього вистачить до народження дитини.

— Я не візьму в нього жодного пенні. Краще померти від голоду.

— Але це огидно, що він залишив вас без копійки за душею.

— У мене теж є гордість.

Філіпу все це видавалося дещо незручним. Він мусив суворо заощаджувати, якщо хотів, аби йому вистачило грошей до того дня, коли він отримає диплом; а щоби протриматися ще рік, поки він працюватиме домашнім лікарем у своєму чи якомусь іншому