Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

— Якого біса ви тут робите? — запитав він нарешті.

Мілдред не відповіла і розридалася. Вона не затулила обличчя руками, і вони продовжували звисати вздовж тіла. Дівчина нагадувала покоївку в пошуках роботи, а на її обличчі застиг страшенно принижений вигляд. Філіп сам не розумів, які почуття охопили його. Несподівано йому захотілося розвернутися й вибігти з кімнати.

— Навіть не думав, що знову побачу вас, — урешті-решт повідомив він.

— Краще б я померла, — простогнала Мілдред.

Філіп залишив дівчину стояти там, де вона була. Зараз він думав лише про те, як заспокоїтися. Коліна в нього тремтіли. Хлопець подивився на Мілдред і розпачливо застогнав.

— Що сталося? — запитав він.

— Він покинув мене… Еміль.

Філіпове серце закалатало, і тоді він зрозумів, що досі кохає її так само пристрасно, як завжди. Йому так і не вдалося зцілитися від цього кохання. Тепер Мілдред стояла перед ним із шанобливим і поступливим виглядом. Йому захотілося обійняти її та вкрити поцілунками сльози на дівочому обличчі. Ох, якою довгою була розлука. Як йому взагалі вдалося її пережити?

— Вам краще сісти. Дозвольте я принесу вам щось випити.

Він підсунув стілець до каміна, і Мілдред опустилася на нього. Філіп змішав віскі з содовою, і дівчина, схлипуючи, випила. Потім подивилася на юнака великими очима, сповненими смутку. Під ними залягли чорні тіні. Із часу останньої їхньої зустрічі Мілдред ще більше схудла і зблідла.

— Дарма я не вийшла за вас, коли ви мені пропонували, — сказала вона.

Філіп і сам не знав, чому від цього зауваження кров прилила до серця. Він не міг триматися від неї подалі, хоча й намагався, тому підійшов і поклав руку дівчині на плече.

— Мені страшенно шкода, що ви вскочили в халепу.

Мілдред поклала голову йому на груди й істерично заридала. Капелюшок заважав їй, тож дівчина його зняла. Кері навіть і не здогадувався, що вона може так плакати. Він цілував її знов і знов, і, здавалося, це трохи заспокоює дівчину.

— Ви завжди були таким люб’язним зі мною, Філіпе, — сказала вона. — Саме тому я подумала, що можна піти до вас.

— Розкажіть мені, що сталося.

— Ох, я не можу, не можу, — скрикнула дівчина, відсахнувшись від нього.

Філіп укляк поруч із нею і притиснувся своєю щокою до її обличчя.

— Хіба ви не знаєте, що мені можна розповісти геть усе? Я ніколи вас ні в чому не звинувачуватиму.

Потрохи Мілдред розповіла йому всю історію, але час від часу вона знову заходилася в риданнях, і тоді зрозуміти щось було складно.

— Минулого понеділка він поїхав до Бірмінгема й обіцяв повернутися в четвер, але так і не повернувся. Коли Еміль не приїхав у п’ятницю, я написала йому листа, цікавлячись, що сталося, та він не відповів. У наступному листі я написала, якщо він не повідомить мені, коли повернеться, я поїду до Бірмінгема, але того ж дня отримала повідомлення від його повіреного, у якому йшлося про те, що я не маю на Еміля жодних прав і він попросить офіційного захисту, якщо я переслідуватиму його.

— Та це ж просто смішно! — вигукнув Філіп. — Як можна так поводитися зі своєю дружиною? Ви що, посварилися?

— О, так, у неділю ми посварилися, і він сказав, що я йому остогидла, але він уже так казав раніше, а потім завжди повертався. Я не думала, що він говорить серйозно. Еміль налякався, коли я повідомила йому, що чекаю дитину. Я приховувала це від нього, скільки могла, але тоді вже довелося сказати. Він кричав, що я сама винна і що слід було краще про все подбати. Якби ви тільки чули, що він мені казав! Але я вже давно знала, що він не джентльмен. Він покинув мене, не залишивши жодного пенні. Ще й комірне не заплатив, а в мене не було грошей, і хазяйка будинку грубо зі мною розмовляла, наче я якась злодійка.

— Мені здавалося, ви збиралися винайняти окрему квартиру.

— Саме так він казав, але ми винайняли вмебльовані кімнати у Гайбері. Отакий він був скупердяй. Казав, що я розтринькую гроші, але не давав мені жодного пенні.

Мілдред мала надзвичайний дар плутати святе з грішним. Філіп почувався збентеженим. Щось у всій цій історії було не так.

— Ніхто не може бути таким негідником.

— Ви його не знаєте. Тепер я до нього не повернуся, навіть якщо він приповзе до мене на колінах. Це ж якою треба було бути дурепою, щоб звернути на нього увагу. Він навіть не заробляв стільки, скільки вихвалявся. Наплів мені сім мішків гречаної вовни!

На кілька хвилин Філіп замислився. Його так глибоко зворушили її негаразди, що він навіть не міг подумати про власний зиск.

— Якщо хочете, я поїду до Бірмінгема. Знайду його і спробую все владнати.

— Ох, із цього нічого не вийде. Він ніколи не повернеться, я його знаю.

— Але він мусить вас забезпечувати. Просто так йому не відкрутитися. Я на цьому погано розуміюся, вам краще порадитися з адвокатом.

— Хіба ж я можу? У мене немає грошей.

— Я за все заплачу. Напишу записку моєму адвокатові, тому спортсменові, що був повіреним мого батька. Хочете, я просто зараз піду з вами до нього? Він, мабуть, іще не пішов із бюро.

— Ні, дайте мені листа до нього. Я піду сама.

Тепер Мілдред уже трохи заспокоїлася. Філіп сів і написав листа. Потім він пригадав, що у дівчини немає грошей. На щастя, вчора він саме отримав у банку готівку, тож міг дати їй п’ять фунтів.

— Ви такий добрий зі мною, Філіпе, — сказала дівчина.

— Я щасливий, що можу вам чимось допомогти.

— Ви досі мене кохаєте?

— Так само, як раніше.

Мілдред підставила вуста, і Кері поцілував її. У її рухах була слухняність, якої він раніше не помічав. Хіба це не варте всіх його страждань?

Потім дівчина пішла, і Філіп аж тоді помітив, що минуло дві години. Він почувався надзвичайно щасливим і не слідкував за плином часу.

— Бідолашка, бідолашка, — пробурмотів він собі під ніс. Його серце переповнилося коханням, якого він ніколи раніше не відчував.

Про Нору Кері не згадував аж до восьмої години, коли принесли телеграму. Навіть не розгорнувши її, Філіп здогадався, що її надіслала його подруга.

«Щось сталося? Нора».

Хлопець і гадки не мав, що зробити чи відповісти. Він міг зустріти подругу після вистави, в якій вона виконувала роль статистки, і провести додому, як