Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

— Я не візьму в нього жодного пенні. Краще проситиму милостиню. Я вже давно знайшла б собі роботу, але боюся, що це може нашкодити в моєму стані. Хіба ж не варто перейматися своїм здоров’ям?

— Тепер ви можете більше не турбуватися, — заспокоїв Філіп. — Я забезпечу вас усім необхідним, аж поки ви не зможете повернутися на роботу.

— Я знала, що на вас можна покластися. І попереджала Еміля, хай не думає, наче мені немає куди податися. Казала йому, що ви джентльмен у всьому.

Поступово Філіп дізнався, як саме вони розлучилися. Виявилося, що німцева дружина дізналася, що він крутить роман під час своїх регулярних візитів до Лондона, і пішла до його начальника. Вона погрожувала розлучитися, і на фірмі пообіцяли звільнити Міллера, якщо жінка це зробить. Еміль страшенно любив дітей і не міг примиритися з думкою, що доведеться з ними попрощатися. Поставши перед вибором — дружина чи коханка, чоловік вибрав дружину. Він завжди наполягав, що вони з Мілдред не матимуть дітей, аби не ускладнювати ситуацію, тож, коли вона більше не могла приховувати вагітність і зізналася йому, Еміль запанікував і, скориставшись першою-ліпшою сваркою, покинув коханку без додаткових пояснень.

— Коли очікуються пологи? — запитав Філіп.

— На початку березня.

— За три місяці.

Їм необхідно було вирішити, як бути далі. Мілдред оголосила, що не залишиться в помешканні, яке вони з Міллером винаймали в Гайбері, і Філіп подумав, що буде зручніше, якщо вона оселиться десь поблизу. Він пообіцяв пошукати щось завтра. Дівчина підказала, що хотіла б жити в районі Воксголл-Бридж-роуд.

— І потім теж буде близько, — підсумувала вона.

— Ви про що?

— Ну, я зможу залишатися в квартирі приблизно два місяці, а потім мені доведеться лягти до лікарні. Я знаю одне дуже поважне місце, де приймають тільки пристойних людей і беруть за тиждень лише чотири гінеї без жодних доплат. За лікаря, звичайно, треба платити окремо, але це й усе. Моя подруга там лежала, а господиня цієї лікарні — справжня леді. Я збираюся сказати, що мій чоловік офіцер і служить в Індії, а я приїхала народжувати в Лондон, тому що так буде краще для мого здоров’я.

Філіпу ці її балачки здавалися неоковирними. Тонкі риси і бліде обличчя надавали дівчині холодного й незайманого вигляду. Коли Кері уявляв, які несподівані пристрасті вирують у неї всередині, серце чомусь стискалося і кров гупала у скронях.

70

Повернувшись додому, Філіп очікував знайти там листа від Нори, але не виявив і наступного ранку теж не отримав від неї звісточки. Її мовчання дратувало і водночас непокоїло. Щоденні зустрічі (якщо Кері був у місті) ввійшли у звичку з червня минулого року, тож подрузі неодмінно здалося дивним, що протягом двох днів він не навідувався і ніяк не пояснив свою відсутність. Філіп замислився, чи не побачила Нора випадково їх із Мілдред. Він не міг змиритися з думкою, що образив жінку чи змусив її страждати, і вирішив навідатися до неї по обіді. Кері подумки вже звинувачував Нору за їхню близькість, а думка про те, щоби продовжувати ці стосунки, сповнювала його огидою.

Філіп знайшов для Мілдред дві кімнати на другому поверсі будинку на Воксголл-Бридж-роуд. Там не бувало тихо, але він знав, що дівчина полюбляє гуркіт транспорту під вікнами.

«Не люблю вулиці, де всі наче вимерли і за день не зустрінеш жодної живої душі, — казала вона. — Нехай все навколо вирує».

Потім Кері примусив себе піти на Вінсент-сквер. Коли він подзвонив у двері, йому було зле від страху. Від думки, що він погано поводиться з Норою, на душі було тривожно; він боявся жіночих докорів і знав про жінчин вибуховий характер, до того ж ненавидів скандали. Можливо, краще одразу відверто зізнатися, що Мілдред повернулася до нього і його кохання до дівчини залишилося так само палким, як і раніше; йому страшенно шкода, але він більше нічого не може їй запропонувати. Потім він подумав, як гірко буде Норі, адже вона кохає його; раніше йому це лестило, і він був безмежно вдячний, але тепер це здавалося чимось жахливим. Однак жінка не заслуговувала, аби Філіп робив їй боляче. Кері замислився, як подруга зустріне його тепер, і, підіймаючись сходами, подумки перебрав усі можливі варіанти розвитку подій. Він постукав у двері. Відчував, що страшенно зблід і не знав, як приховати свою нервовість.

Нора щось працелюбно писала, але щойно Філіп увійшов, підвелася.

— Я впізнала ваші кроки, — вигукнула вона. — Де ви ховалися, неслухняний хлопчисько?

Жінка весело підбігла до Кері й обійняла його за шию. Вона раділа зустрічі. Філіп поцілував її і, намагаючись виграти трохи часу, повідомив, що смертельно хоче чаю. Нора перемішала вугілля, щоб чайник швидше закипів.

— Я був страшенно зайнятий, — невпевнено витиснув із себе хлопець.

Нора почала базікати зі своєю звичною безтурботністю, розповідаючи, що отримала замовлення на черговий бульварний романчик від фірми, для якої раніше не писала. За роботу їй пообіцяли п’ятнадцять гіней.

— Це просто манна небесна, — сказала Нора. — Знаєте, що ми зробимо з цими грошима? Влаштуємо собі невеличку відпустку. Чому б нам не провести день в Оксфорді? Страшенно хочу побачити університет.

Філіп дивився на жінку, шукаючи в її погляді найменшу тінь докорів, але Норині очі залишалися такими ж відвертими й веселими, як завжди: вона щиро раділа їхній зустрічі. Серце у нього стиснулося. Він не міг сказати їй жорстоку правду. Подруга приготувала йому тост і нарізала маленькими шматочками, наче він був дитиною.

— Ну як, тварючка наїлася? — поцікавилася Нора.

Філіп, усміхнувшись, кивнув, і жінка підпалила йому цигарку. Потім вона підійшла і сіла йому на коліна (їй завжди подобалося так робити). Нора була надзвичайно легенькою. Вона відкинулася в його обіймах і задоволено зітхнула.

— Скажіть мені щось приємне, — пробурмотіла жінка.

— Наприклад?

— Можете спробувати вдати, наче я вам подобаюся.

— Мені не потрібно нічого вдавати.

Йому не вистачило сміливості сказати їй правду. Принаймні сьогодні він не засмучуватиме її і, можливо, зможе написати все в листі. Так буде простіше. Філіп не міг примиритися з думкою, що дивитиметься, як Нора плаче. Вона змусила його поцілувати себе, але в ту мить він думав про Мілдред, про її бліді тонкі вуста. Спогади про Мілдред завжди були поруч із ним, наче щось безтілесне, але реальніше за тінь, і її образ весь час