Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Нічого подібного! Твоя сестра дуже багато працює, а малюк Роберт поки що навіть не розуміє, хто я йому така, - обіймаючи брата, мовила Енн. - Ходімо до сім'ї, чи хочеш побалакати?

- Потім побалакаємо, підемо, поки Робі не заснув, пограєш із ним. Вчора йому вже виповнилося вісім місяців, але більше він чомусь схожий на Міру, - вимовив гордий батько, з таким зворушливим виглядом мимоволі розсмішивши Енн.

Але коли вона побачила малюка, то вже забула про все на світі! Енн підхопила на руки рожевощокого карапуза зі смішним світлим чубчиком і вигукнула в повному захваті:

- Боже мій, невже ми всі колись були такими? Міро, він чарівний, я навіть не знала, що вони такі кумедні та милі. Роберте, ти просто диво! Ой, я не можу, просто хочеться його тискати, цілувати та з’їсти! - Вона притиснула до себе племінника, вдихаючи його молочний запах.

- Ти йому сподобалася, - усміхнулася Міра, - зазвичай він починає обурено кричати, кривитися і ставати жахливо схожим на свого батька. - Коли влаштуєтеся на планеті, обов'язково подумайте з Ілаєм про власних дітей.

Енн навіть виду не подала, вона давно навчилася приховувати свій біль від сторонніх очей, ховаючи гіркоту за милою усмішкою.

- Так, звичайно, діти це велике щастя, - спокійно милуючись малюком, промовила дівчина. - Ану, Роберте, покажи своїй тітці Енн свої перші зубки! Дивись, Натане, він мені посміхнувся! - В її очах була щира простодушна радість, якою заряджав її цей маленький хлопчик, ще один крихітний рідний їй чоловічок.

Енн мило поговорила з Мірою, награлася з малюком, прозвітувала перед Натаном про свої плани на майбутнє, запевнивши його у своєму остаточному рішенні залишити службу. Після відданої сімейної данини вона із полегшенням повернулася на базу.

…Вона не знала, що завтра вже настало… без нього!

І серце чомусь зрадило її в цей момент, воно не здригнулося, не стиснулося, не занило від болю. На душі було спокійно й тихо, тихо, як у склепі. …Чому воно мовчало?

Вона тільки-но встигла зійти з корабля, як через шлюзові ворота один за одним поверталися патрульні. Енн вже звикла, що в таких випадках технічна бригада завжди готова до авралів та невдалих посадок, тому її не здивувала робоча метушня на пускових доріжках, чергова мобільна бригада медиків, командир, який віддає накази. Але коли пролунав сигнал тривоги, і по команді був піднятий спецзагін, а у ворота влетів палаючий «томагавк» Ілая ... у Енн обірвалося це зрадницьке серце. Вона кинулася бігти з усіх ніг, порушуючи всі правила техніки безпеки, не дивлячись, що прямо на неї мчить злітаючий корабель, Енн мчала до ... нього! Поки її ноги не принесли її до оточеного спецзагіном корабля, куди вже прибув особисто сам генерал Пруст, де вже стовпилися пілоти їхнього підрозділу, і Енн помітила, що медики упаковують її Ілая в чохол… куди зазвичай кладуть вже мертві тіла.

 Перед її очима зараз стояв лише цей чохол, в якому лежав її коханий, а інші обличчя, техніка… розсипалися попелом, що роздмухувався замерзлим подихом смерті. Енн не чула шуму, голосів, не почула вона й свого крику. ..Це навіть кричала не вона, це був крик її душі! Розпихаючи солдатів, з розлюченістю відштовхуючи руки, які намагалися її схопити, Енн впала на коліна, намагаючись розстебнути блискавку на чохлі:

- Ілаю ...ні… тільки не це. Коханий мій... Ні!!! – стогнала вона загасаючим криком, що переходив у змучений плач, обмацуючи бездиханне тіло коханого. Мороз пробігся шкірою, у тих, хто спостерігав за цією сценою, задушливе горе стисло серця бувалих солдатів. Не можна було дивитися, як убивалася ця дівчина.

Сильні руки обхопили її ззаду, намагаючись відтягнути убік:

- Енн! Ти йому вже не допоможеш! Енн, припини! Його треба забрати звідси! - Надірваним голосом прокричав їй Бун. Але вона не чула його, продовжуючи битися в болючих конвульсіях. Якимось незбагненним чином, у її затуманену свідомість запав уривок розмови координуючого офіцера з генералом Прустом:

- Сер, невідомий корабель, який атакував нашого розвідника, помітили в радіусі точки С-45, що примикає до наших кордонів. Накажете переслідувати?

- Відправте чистильників, можливо, вони встигнуть його дістати до того, як він перетне межу!

І це моментально змінило її стан. Обм'якнувши, Енн завмерла в руках Буна. Сльози більше не текли по спотвореному мукою обличчю, в її очах застигла рішучість, холодна, караюча впевненість смертника.

Різко відштовхнувши Буна, Енн кинулася бігти до кораблів, які готуються до вильоту. Пілот «веретена» не очікував, коли його вхопили за комір та виштовхали з кабіни.

Бун кинувся слідом за нею, але, не встигнув. Вдарившись об зачинений люк він тут же розвернувся і кинувся до другого корабля, виштовхнувши пілота-чистильника з його винищувача.

У навушниках лунав гнівний голос генерала, котрий вимагав, щоб вони негайно повернулися на базу. Але ані Енн, ані Бун, не реагували на накази старшого офіцера. З чорною дірою всередині Енн мчала в точку С-45. Бун гнався слідом, сподіваючись повернути її!

- Офіцере, Бун Четмен, я наказую вам, негайно зійдіть з курсу! - гриміло в динаміках.

- Я не можу виконати ваш наказ, сер! Я повинен слідувати за нею, вона не розуміє, що робить. Їй буде потрібна моя допомога! Я йтиму за нею на хвості! – уперто насупившись, відповів Бун.

В операторському відсіку зависла напружена тиша. Присутні там стежили за переміщенням цих двох пілотів. Голограмна карта вловлювала потужний сигнал із гігарадара, відображаючи кораблі Енн та Буна.

- Що вона робить? - Прошепотів генерал Пруст, не зводячи очей з екрану.

- Борт 04, пілотований Енн, увійшов у штопорний віраж!

- Вона намагається скоротити відстань.

- Ворожий корабель максимально наблизився до меж території Імперії!

- Якщо наші кораблі перетнуть кордон, це може викликати міжпланетний конфлікт! Потрібно терміново доповісти до верховного департаменту!