Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Слухай, я не хотів. Я не думав, що ти так зреагуєш. Ти так зблідла, давай краще спустимося в медичний бокс, – засмученим тоном промовив Бун.

- До біса твого лікаря! Я знаю твого батька! Ти це розумієш?! Він мене виростив! Тіар і мій батько теж, бо я його прийомна дочка. Тут вигравірувано його ініціали! Це не може бути помилкою, тому що він був членом братства сьомої зірки! Тіар Жерар Вене – це мій батько! І він живий!

Уражений Бун впав поруч із нею. Їхні приголомшені погляди зустрілися в повній мовчанці.

- Я не вірю в містику, - глухо прошепотів він.

- У якомусь сенсі ти теж можеш вважатися моїм братом, тому я й відчула, коли над тобою нависла небезпека, - так само пошепки відповіла Енн.

- Де він?

- Він на Химері. Батько не зовсім здоровий, і це довга історія, - сумно зітхнула дівчина.

- До ранку ще шість годин. Я все одно не зможу заснути. Розкажи мені.

І Енн почала свою розповідь про батька, починаючи з того першого моменту, коли вона його побачила в свої чотири роки. Енн опускала історії про братів, про Зура, лише мимохіть згадуючи про якісь факти, про які не можна було не розповісти, не передавши повністю характеру самого Тіара. Вона представила перед Буном образ мужнього, відчайдушного, впертого та досвідченого пірата, у якого за зовнішньою грубістю ховалась дивовижна душа. Змалювавши всі його шляхетні риси, його доброту та м'якість до неї самої, його безглузду, але веселу вдачу, його батьківську любов, його відданість своїм дітям, і про те, як сильно вона любила Тіара, як поважали його її брати.

- І ось тепер мені довелося покинути їх. І повернутися туди я вже не можу, - закінчила вона свою розповідь, не згадавши при цьому ані про роль Зура у її житті, ані про сіпат.

- А отут я не зрозумів чому? Якщо ти так їх любиш, якщо вони так дбали про тебе, чому ти не можеш відвідати своїх братів та батька? - дивувався Бун, помічаючи, як важко їй говорити про це.

Енн міцно стиснула його руку, і, нарешті, вимовила це вголос, здригаючись від напруги:

- Тому що я їх зрадила! Я обдурила того, хто був мені дорожчий за всіх на світі, того, хто був пов'язаний зі мною особливою силою надприродного злиття душі та тіла. … Щоб химери не дізналися про те, що їхній правитель любить дівчину людської раси, я залишила їх, щоб цим врятувати. … У моїй душі, з того моменту, як я зустріла Ілая, стало існувати два паралельних світи, і від жодного я не могла відмовитися повністю. Я любила обох, але по-різному. Чому любила? І зараз люблю! Але настав такий важкий момент, коли мені довелося зробити непростий вибір. Ось, власне, і все.

 - Значить, мій рідний батько перебуває серед химер з геть-чисто стертими спогадами. А коли він був у здоровому глузді, він терпіти не міг громадян Імперії, - задумливо промовив Бун. - Навіть не знаю, що з цього краще.

- Але ж ти так само ненавидиш піратів, як і він імперських солдатів. Ви однаково вперті та запальні. А тепер я бачу і зовнішню схожість, у тебе такі ж губи та підборіддя, той же розріз очей і колір волосся, - задумливо зауважила Енн, ніби наново розглядаючи його обличчя. - Хотіла б я побачити вираз свого батька, коли він дізнається, що його син офіцер Імперії, - Енн із сумом зітхнула. – Але не побачу.

- І я не побачу, - кинув Бун, - але я дізнався ким був мій батько і яким він був. Мені за годину вилітати на завдання. Це була найдивніша ніч у моєму житті. Пішли, доки не було сигналу підйому.

Але біля її каюти він знову заговорив:

- Дивно, але тепер мені здається, що ти частка мого батька. Якого начебто й не було поруч, а зараз він тут, у твоїх спогадах, у твоєму обличчі та...

- І знання про те, що ця людина наш спільний батько встановлює між нами якийсь споріднений зв'язок? - Продовжила Енн. Бун кивнув. Для неї це теж було частиною того, що залишалося зараз для неї недосяжним та покинутим, але те, що постійно мучило її у спогадах. Піддавшись своєму сумному пориву, Енн потяглася до Буна та міцно обійняла його, спровокувавши його обійняти її у відповідь.

- Виходить, що тепер ми не можемо бути один одному чужими людьми, - прошепотів він, чомусь згадавши той день, коли вони з Ілаєм уперше побачили Енн в образі нервової фурії.

- А шкода, - посміхаючись, відповіла вона, - хто ж тепер буде об'єктом моєї злої іронії?! Без твого перекошеного гнівом обличчя мені буде навіть нудно!

Бун засміявся, закопавшись обличчям у її густе волосся, саме в той момент, коли двері каюти відчинилися, а в кінці коридору з'явилася зміна постових, ставши свідкам цікавої картини.

Але не подавши виду Бун попрощався із нею, і не поспішаючи, подався отримувати свій новий «томагавк». А Енн, побризкавши водою на своє сонне обличчя, поспішила на вахту. Чесно витримавши ще десять годин в операторському кріслі.

З Ілаєм вони зустрілися тільки наступного ранку в їдальні. Але вигляд у нього, м'яко кажучи, був непривітний. Інші хлопці так само мовчки жували свій сніданок, без звичних жартів і переказів курйозних історій, без шуму й гаму, уникаючи дивитись у бік Енн та свого командира.

- А що з вами трапилося? - здивовано промовила вона, дивлячись на всіх такими чистими й усміхненими очима.

- З нами? З нами нічого, - видавив Ілай, опустивши свій осудливий погляд на свою незайману порцію.

- Ні! Я хочу, щоб мені хтось пояснив, бо як ви помітили я далеко не дурепа!

- Просто Енн, нам тут усім з різними подробицями розповіли одну дуже цікаву історію, - заговорив Джим, який ніколи не боявся говорити в обличчя навіть найнеприємніші речі.

- І ми якось усі замислилися, чому це офіцер Бун Четмен ніжно обіймав у коридорі напівголу дівчину, яку він забирав кудись на цілу ніч?! - Процідив крізь зуби Ілай, змірявши її своїм важким поглядом.

- Ах, ви про це! - Вмить зміненим залізним голосом сказала Енн, - ну що ж, давай влаштуємо гучну публічну сцену! А я й не знала, що ти віриш різним пліткам, Ілаю! І це після того, як ти сказав мені, що не ревнуватимеш, що віриш мені в будь-якому випадку! Що любиш мене!