read-books.club » Сучасна проза » Гуляйполе 📚 - Українською

Читати книгу - "Гуляйполе"

107
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гуляйполе" автора Степан Дмитрович Ревякін. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 106 107 108 ... 164
Перейти на сторінку:
а на Маріуполь та помірявся силою з Денікіним. Та ба! Він боїться сюди й носа висовувати. Бачиш, йому в Європу захотілося! А чого не на Харків, коли вже на те пішло? Тонку кишку має?

Григор'єв, певно, відгадав недобрі думки Махна, бо тут же почав виправдовуватися:

— "Батьку", я може багато на себе беру, то вже вибач... Я можу повернути й на Харків, коли ти мені накажеш...

"Ага, нарешті, схаменувся! — продовжував обмізковувати почуте Махно. — Знає стерво, що без мене він — ніхто. Але ж — дурний-дурний, а хитрий! Чужими руками захотів жар загрібати! Я вже не одну тисячу повстанців, кращих синів нашого селянства, поклав у боях з добірними військами білокозаків, а він хоче ганятися за бездарними більшовицькими воєначальниками!"

"Батькові" не підходив і цей варіант. І взагалі, йому не подобався жодний план, який пропонував його гість. І не тому, що Григор'єв не мав стійкої воєнної позиції, а тим більше не знав, якої йому партії триматися. Махнові не подобалося, що Матвій дуже багато брав на себе, не за своїми здібностями й можливостями розмахнувся. І все-таки, які в нього плани хоч на найближчий час? Цікаво...

— Зайнявши Одесу, ти куди повернеш? — у лоб запитав Григор'єва господар, тепер, уже пильно глянувши на Матвія.

— Куди накажеш, "батьку". Разом ми скрутимо роги кому завгодно.

Тут уже не стрималася Галина:

— Кому завгодно — не годиться. Потрібно крутити роги більшовикам і повністю звільняти наш народ від їхнього ярма. Україна має бути вільною і незалежною від Росії.

Слова господині так лягли бальзамом на неспокійну душу Григор'єва, що отаман не стримав своїх почуттів, підвівся й низько вклонився жінці:

— "Матінко" Галино, за неї, за Україну, вільну від кацапів, я понесу на Голгофу свій хрест. Дякую за підтримку.

Вони всі троє довго обговорювали цю тему, так ні до чого й не домовившись. Але розлучились, як і належить православним і українцям: розцілувалися та побажали один одному щастя у здійсненні наміченої мети.

На жаль, кожний з них мав свою мету, своє щастя і свій шлях у житті. А ще гірше, що, як Махно, так і Григор'єв хотіли на ту пору бути всеукраїнськими гетьманами і аж ніяк не мали наміру поступатися один одному. Поговірка: "Два українці — три гетьмани" цілком підходила щодо них, навіть не беручи до уваги Галину Кузьменко, котра при нагоді могла цілком стати третім претендентом на гетьманське крісло, але на той час її цілком влаштовувала посада "матінки Галини", тобто їй імпонувало бути правою рукою такого відомого, популярного, а головне, перспективного отамана, яким був Нестор Іванович Махно.

Події наступних днів, як і годиться для воєнного періоду, розгорталися швидко й калейдоскопічно. Це примусило Махна замислитися над майбутнім повстанців. Якось (то було вже в Гуляйполі) "батько" закликав до свого кабінету земляка-гумориста і найвідданішу йому людину Сашка Нетребу й наказав, щоб той через день, вірніше, у ніч на середу, як заспівають другі півні (Нестор, до речі, полюбляв великі справи завжди вершити чи розпочинати по середах), налаштував бричку з двома добрячими кіньми і стояв на розі сусідньої вулиці, що за п'ять хвилин ходьби від штабу, і чекав на кухарку Нюсю, котра прийде з двома кошиками.

— Куди Нюся скаже — туди її й повезеш. І без жодних балачок з нею.

— Я зрозумів, "батьку". Можна йти?

— Зачекай. Ще не все... Поїдь на завод Кернера, відбери там добре просмолену з усіх боків дерев'яну бочку і з такою ж просмоленою кришкою. І візьми побільше просаленого чорного пергаменту. А заодно прихопи на заводі кайло, кілька заступів, складаний сажень і гостру сокиру. Все це має бути схованим у бричці з сіном, у якій ти повезеш Нюсю. Усе збагнув?

Сашко ствердно кивнув головою, але не втримався, щоб не підкинути шпильку:

— Аби швидше та середа, бо ще ніколи не вбивав ломом жінки... Аж цікаво! І як цю Нюсю з її тлустою сідницею я запхну в бочку? Може, "батьку", взяти у Кернера не бочку, а величезний кадіб?

Махно, на подив Сашка, не розсердився допитливості свого "зброєносця", а, навпаки, розвеселився й пожартував:

— Та не бери маленької, а якнайбільшу і, головне, щоб вона була як слід просмолена, аби якнайдовше Нюся збереглася в ній.

— Зрозумів, "батьку". Так би мовити, засолимо Ті для нащадків.

Нестор посуворішав:

— Ти не помилився, Сашку... Справді, для нащадків... Можеш іти готуватися.

Вже коли гуморист-насмішник був біля дверей, Махно гукнув:

— Сашку!

Той повернувся. Нестор поклав на свої губи вказівний палець правої руки, мовляв, тримай язика за зубами. Сашко відповів йому тим же жестом, що означало: "Батьку", не хвилюйся. Я ж — могила, ні пари з вуст".

Справді, таким Сашко й був.

Той запланований день і час настав. З другими півнями, які тоді чогось так голосно співали по всьому Гуляйполю, мов навіжені, Нюся вийшла з приміщення штабу, вірніше, з житлової половини Махна з двома чимось наповненими кошиками, кивком голови привіталася

1 ... 106 107 108 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гуляйполе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гуляйполе"