Читати книгу - "Гуляйполе"

Україна своєї незалежності від Москви не виборе (пауза). Ех, підтримав би мене тоді, у травні 1919 року, Нестор Іванович — і Україна була б вільною від більшовицько-російської орди. Не підтримав. Не відбулося об'єднання українців з українцями і між їхніми партіями. Пішов розлад, який призвів до братовбивства. Тоді і в мене забрали життя... (пауза). А вбили мене підло в селі Сентове, що на Єлизаветградщині. Тоді у цьому селі стояв штабом "батько" Махно. Він викликав мене до себе у якійсь нагальній справі. Я їхав до нього з великою радістю і з надією на нашу взаємну дружбу... Ех, "батьку", "батьку"... (Григор'єв скрушно махнув рукою і вийшов).

Входить Диявол.

ДИЯВОЛ (співає):

Ні корови, ні свині, Тільки Ленін на стіні. Він показує рукою — Їдь на Захід за мукою.

(закінчив співати). Я прийшов і пішов. Фігаро — тут, фігаро — там. Стій! Іди сюди! Не йди сюди — стій там!.. Роблю все, що захочу і з ким захочу. Ось подивіться!

Диявол виходить.

Москва. Кремль. Кабінет Леніна.

ЛЕНІН(стоїть біля столу й розмовляє по телефону). Феліксе Едмундовичу, ти все частіше припускаєшся прорахунків. Як сталося, що твоя розхвалена "Вечека"[64] "прошляпила" Григор'єва?.. Не змушуй послати тебе на три російські літери! Не виправдовуйся!.. Тепер ці хохли завдадуть нам ще більше клопоту... Знаю, що Махно весь час добряче сік і Петлюру, і Денікіна, вже очистив від них значну частину Росії, в тому числі: Бердянськ, Маріуполь, Олександрівськ, Мелітополь, Катеринослав, Синельникове. За це ми йому, нарешті, вручимо орден Бойового Червоного Прапора за номером чотири. Треба, щоб йому про це натякнули твої люди. Особливо зараз нам варто його приголубити, не дати йому зблизитися з Григор'євим. А найліпше було б руками Махна знищити цього зрадника. Бо хохли — народ не менше гонористий, ніж поляки. Настане час — і вони згадають про російське втручання у їхні, внутрішні справи. Тож нехай самі... Породили Григор'єва — самі нехай і уб'ють його. Нам ліпше у цій історії прийти на розбір шапок. Отож бо, батенька (Ленін поклав слухавку).

...Україна. Одещина. Село Малинівка. Поміщицький маєток. За кілька днів до телефонної розмови Леніна з Дзержинським. Григор'єв, котрий гостював у Махна, залишив "батька" останнім. Перед від'їздом була довга розмова між ним і Нестором. Надзвичайно секретна розмова, на яку Махно запросив лише Галину Кузьменко як свідка для майбутньої історії повстанського руху українського селянства. Для всього світу вона трактувалася як суто дружня бесіда з товаришем по зброї. А насправді... Махно зважував кожне речення і кожне слово висловлене Матвієм. Сам розповідав мало, здебільшого запитував... Вони сиділи один проти одного у плетених кріслах, а Галина стояла між ними біля вікна, допитливо дивлячись на них обох і лише зрідка вставляла своє вагоме слово, то підтримуючи гостя, то уточнюючи висловлене ним. А слова у Григор'єва були досить сміливі, рішучі і, з усього видно, що вже давно пропущені через його бунтарську душу.

Нарешті, командир Червоної армії забажав узнати думку Махна:

— "Батьку", я хотів би зараз почути, як ти оцінюєш діяльність більшовиків на Україні?

— Скажу, Матвію, і відверто скажу, як і ти мені... Більшовики встановили у нас, на зайнятих ними територіях, диктатуру своєї партії, а не волю народу в особі Рад трудящих. Усяке самостійне починання знизу, від народу, придушується ленінськими надзвичайними комісіями, комісародержавниками.

— Все вірно, "батьку". Такої ж думки і я: всі повинні підкорятися їм і жити під їхнім пильним оком. А головне, більшовики й не думають дати селянам землю. За що ми боремося? За кого?

— Що пропонуєш, Матвію?

Григор'єв замість прямої відповіді почав говорити, що не сьогодні-завтра в його руках буде не лише Єлизаветград, а й Миколаїв, Херсон і навіть Одеса.

— Вся Херсонщина й Таврія буде лежати біля моїх ніг, звільнені від більшовизму. Я вийду до Чорного моря, загрожуватиму Молдові і взагалі всій Румунії. Мої революційні прапори замайорять над усією Європою.

Махнові не сподобалося це вихваляння. Тим більше, що він достеменно знав воєначальницькі здібності Григор'єва — вони були надто посередніми: він зовсім не мав хисту передбачення, не був, власне кажучи, стратегом і тим паче полководцем. А замахнувся он куди! На Європу! Чого туди? Аби похизуватися своєю силою? Так її в нього, як у миші... Він справді може взяти і Миколаїв, і Херсон, і навіть Одесу. А що їх там брати? Всі вони то захоплюються на день-два слабкою Червоною Армією, то — військами Антанти, які й самі покидають Україну. Тут лиш би встигнути на їхніх плечах в'їхати в ці міста. А для цього особливого військового хисту не потрібно... Хай би пішов не на Одесу,