Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

він написав, що його якось запросили викладати майбутнім аналітикам, але він не погодився, адже це вимагало від нього ступеня доктора медицини за американським освітнім стандартом. «Я відмовився пристосовуватися до суспільства, яке не було того варте», — пояснював Перлз, догоджаючи поглядам Ґудмена. То був так званий «золотий вік психоаналізу», і Перлз плекав амбіції започаткувати власну школу; він запропонував Ґудмену 500 $, аби той переклав 50-сторінковий манускрипт, який він написав (начерк праці «Ґештáльт-терапія» (1951)), читабельною англійською.

Хоча він й закидав, що розрив відносин із Горні та Фроммом був суто ідеологічним, цілком можливо, що була ще одна причина для того, аби Перлз від них віддалився. Припускалося, що безсоромна звичка Перлза брататися та потім спати з тими, кого він аналізував, могла бути важливим фактором: одна товаришка пригадала, що «за те, що він спав зі своїми пацієнтами, його нагородили жахливою репутацією», хоча стверджувала, що «зустрічала багато пацієнток, які спали з ним і стверджували, що то був найкращий секс, який у них коли-небудь був».

«Репутація у Фріца була такою, якої ворогові не побажаєш, — згадує Дуайт МакДоналд. — Якась “шалена влада над жінками”, і це попри те, що красунчиком його й близько не можна було назвати. Його б запам’ятала будь-яка жінка. У нього була “проблема блудливих рук”». Як казав колега Перлза Еліот Шапіро: «Він не церемонився. Одразу ж брався до дій, без прелюдій».

Джудіт Маліна, яку згодом аналізуватиме Ґудмен, описувала Перлза у своєму щоденнику тих часів як «імпозантного німця, який підносить себе, як “видатну особистість”. До мене, однак, він підійшов в амплуа звабника. Захоплювався моїми очима й руками, але про мій рот сказав, що з ним “повний непорядок”. Він стверджував, що я нехтую людьми і що мені варто навчитися ще й плювати на них». У своїй манері атакувати броню людського характеру Перлз наслідував Райха й славився своїми спустошувальними дефляціями. Маліна стверджувала, що в «цьому підвиді “публічної стервозності” рівних йому не було». Усі контакти між людьми, усі їхні зустрічі були безплідними і приймали форму «або трахання мізків, або ж маніпуляції одне одним», як казав Перлз, виправдовуючи те, що називав «відвертою грубістю». На одній із вечірок Перлз загнав Маліну в кут однієї із верхніх спалень; він міцно стиснув її та прошепотів: «Скажи мені, Джудіт, у тебе бувають оргазми?».

* * *

Невдовзі після прибуття Перлза до Нью-Йорка він уперше за десять років зустрівся з Райхом. Ця зустріч була геть не кращою за рандеву Райха з Ґудменом. «Мене й справді охопив переляк, — пише Перлз про свого колишнього наставника. — [Райх] надувся, як якась здоровенна жаба-віл, а екзема на обличчі більше почіткішала». Востаннє вони бачилися 1936 року на Конгресі психоаналітиків у Маріенбаді, де Райх, поза відомом Перлза, був небажаним гостем. Тоді він видався Перлзу віддаленим та похмурим; цього разу Райха розлютило те, що Перлз був не в курсі інновацій, які він між тим запровадив. «Його голос бундючно гримав на мене, — пригадує Перлз, скептично запитуючи: — Ти що, не чув про моє відкриття, про оргон?».

У книзі-збірці інтерв’ю про Перлза Александер Лоуен ретранслював той самий випадок:

«Та зустріч була недовгою; відчувався брак комунікативного зв’язку між двома — не думаю, що Фріц ще коли-небудь зустрічався з Райхом. У Фріца викликало відразу те, що Райхові було до лампочки, чим той займався увесь цей час, а самому Райху трішки припекло те, що Фріц не цікавився й не мав анінайменшого уявлення про той грандіозний прогрес, за яким гнався Райх… Загалом [Фріц] дещо розчарувався у своїх стосунках із Райхом».

Перлза не на жарт зацікавила Райхова заява про те, що він відкрив новий вид енергії. Так зацікавила, що той вирішив провести власне дослідження{435}. Він відвідав декількох власників оргонних камер, одним з яких був, скоріш за все, його товариш, письменник та критик Айзек Розенфельд, якого редактор Ірвінґ Гоу в середині 1940-х називав «золотим хлопчиком» літературної сцени. Розенфельд, який носив чудернацькі окуляри, в яких скидався на сову, і зачісував свої жовтаво-каштанові пасма аж на потилицю, читав книги Райха, сподіваючись знайти в них ліки від своєї творчої кризи, яка, на його думку, могла з’явитися як наслідок неповноцінного статевого життя. Більшу частину кінця 1940-х він провів у намаганнях розрідити ці закупорки. Розенфельд та його дружина аналізувалися в Райхового учня, доктора Ричарда Зінґера. «Він ходить до Квінз[59] на уроки трахання, — сухо прокоментував таку активність один із його друзів, — а ще вони з дружиною завзяті користувачі оргонної камери».

Крихітна, неохайна квартирка Розенфельда на четвертому поверсі (куди треба було підніматися сходами) будинку на Барроу-стрит, що у Гринвіч-Віллидж, слугувала чимось на кшталт ательє, в якому ідеї Райха були останнім писком теоретичної моди й безладною виставковою залою, в якій єдиним експонатом був оргонний акумулятор.

Літературний критик Альфред Казін, який був у тому помешканні, описав трон Розенфельда:

«Як і безліч інших Айзекових спроб утілити в життя своє художнє бачення речей, цій оргонній камері доводилося миритися з тим, що він був бідним і, окрім неї, ще мав чимало інтересів та потреб. Надто