— Мене звати Арсен. — Не люблю це ім’я. — Спробую пережити, — хмикає. — Паспорт один. — В телефоні один єдиний номер, який не відповідає. У вас з Олегом особливий пароль в спілкуванні? — Я не знаю, хто такий Олег. Ніколи його не бачила і не хочу. Це не мій паспорт, моя подруга… — Це я вже чув, — обриває суворо. — Як же тебе звати? — Аліса. Якби ти гарно дивився в

Ми знаємо одне одного все життя. Він завжди оберігав й захищав мене, в будь-яку хвилину був готовий прийти на допомогу, але так й не покохав. Відтоді, як я зізналася у своїх почуттях, а він посміявся, у нас війна. Я веду багаторічну й безпощадну війну. Прагну відплатити за розбиті мрії й стерти самовпевненість з його обличчя. Та коли він поряд, всі мої плани, так

Студентське життя — солодкий спогад, який завжди займатиме у серці особливе місце. У юному віці здається, що цілий світ до твоїх послуг. Попереду перші важливі рішення, які приймаєш за велінням серця, а не розуму, бо впевнений, що так правильно. Спроби досягти успіху в професії, яку навіть не ти обирав. Нові друзі, нові емоції та перше доросле кохання… Та не все

— Я пропустила весну, Ань, — схиляю голову на її плече. — Все пройшло, промайнуло, як одна мить, а я навіть не помітила. — Життя налагодиться, люба. На все потрібен час, — заспокійливо гладить мене по плечу. — Час… Рік минув, а болить так само. — Все мине. Ось побачиш. Ти знову будеш усміхатись, радіти, кохати. Знайдеться той, хто вилікує зранену душу й подарує

Як зібрати себе по шматочках після зради і змусити усміхатись крізь сльози? Життя підкинуло мені нелегку задачу, але я не буду собою, якщо не зможу знову стати на ноги. Мого минулого більше немає, є я і є зараз. Нова країна і нова робота - це те, що мені зараз потрібно. А може, і нове кохання? Чи зможу я відчути знову це прекрасне почуття і вручити свою тендітну душу

— Вийди, — говорить з натиском, дивуючи присутніх. Миттєво червонію. Опустивши погляд, повільно плетусь на вихід. — Я трішки зайнята, — наважуюсь подивитися в розлючене обличчя. — Ходімо, — розвертається, прямуючи до кабінету. У мене немає вибору, йду за ним, ніби на покарання. — Чому не сказала? — питає прямо, тільки-но за мною зачиняються двері. — Я хотіла, але… не

Все своє свідоме життя я хотіла вирватись з-під контролю, хоч інколи сказати щось проти. Мати вибір… Свій власний. І не прислухатись до чужих порад. Жити своїм життям, приймати рішення, навчатись, дружити, мріяти, кохати… Так прагнула самостійності, що не помітила, як бажання обернулись проти мене. На жаль, я сама зробила крок, про наслідки якого залишається тільки

— Поїхали, я відвезу тебе додому. — Ти нормальних слів не розумієш, так? — починаю дратуватись. — Гадаєш, що тобі все можна? — А що, ні? Не все? — зупиняється, усміхаючись. — Люди тобі не належать. — Серйозно? — удавано дивується, насолоджуючись моїм сум’яттям. Не звертаю уваги на його погляд, продовжую вбивати адресу, щоб знайти найближче таксі. — Ти таки смілива, —

Інколи одна зустріч може змінити життя. Розділити його на «до» та «після». Подарувати надію, або ж навпаки, розбити її. У мене був вибір: спізнитись, відмовитись і просто не прийти, але ж ні… Я пішла і назавжди втратила спокій, бо допустилась помилки. Тепер точно знаю, що кожне рішення має наслідки, а будь-яке почуття — свою історію. Моя розпочалась з мрії…