Моє життя далеке від ідеалу. Я танцівниця у закритому клубі, самотня мати та любителька потрапляти у неприємності. Ця ніч теж не обійшлася без неприємностей. Помилково, я опинилася не в тій кімнаті й тепер мені доводиться танцювати перед самим Дияволом. Я гадки не маю хто він, але чітко відчуваю небезпеку, що відходить від нього. Він не зразковий чоловік, що любить

Коли життя закидає тебе на саме дно — ти хапаєшся за будь-яку нагоду, аби видертися звідти. Так сталося і зі мною. Коли моя найкраща подруга запропонувала стати її особистим шпигуном та влаштуватися на посаду помічниці чоловіка, щоб дізнатися: чи зраджує він їй чи ні? Я схопилася за цю можливість руками та ногами, бо грошей у кишені залишалося на останню вечерю. Але

Він: Я звичайнісінький хлопець. Ви ніколи не помітите в мені вади. Навіть якщо візьмете мікроскоп – не вийде. Я працюю, як і ви; я тусуюсь так само, як і всі... все як у всіх, крім одного «але»: в одній із кімнат своєї квартири під замком я тримаю дівчину. Вона: Як часто ми помиляємось? Я гадала, знаю його. Мені здавалося, я вмію розумітися в людях. Виявилося — ні!

Під час навмисного підриву автомобіля загинув депутат Андрій Санін – найкращий друг Яніса Адаміді засновника грецької діаспори у місті. Яким чином тут замішана Валерія? Все дуже просто. Лера, протягом багатьох років була коханкою Андрія і коли на неї починається полювання, оскільки дівчині відома одна таємниця, Яніс пропонує їй перечекати бурю у себе вдома. Там Лера

Я закохався у сусідку згори. Остаточно й назавжди. Як пацан, хоч давно таким не є. Її дитяча безпосередність, химерність та бунтарство проникли в саме серце. Ось тільки є одна проблема... Дівчина зайнята. Не належить мені… Але хіба це проблема, коли здоровий глузд виштовхується божевіллям? «Відкрий очі, мала! Ти правильна. Ти не зламана. Ти прекрасна, і я люблю всі

Він: Я звичайнісінький хлопець. Ви ніколи не помітите в мені вади. Навіть якщо візьмете мікроскоп – не вийде. Я працюю, як і ви; я тусуюсь так само, як і всі... все як у всіх, крім одного «але»: в одній із кімнат своєї квартири під замком я тримаю дівчину. Вона: Як часто ми помиляємось? Я гадала, знаю його. Мені здавалося, я вмію розумітися в людях. Виявилося — ні!