Поезії «Задивляюсь у твої зіниці» та «Я…» Василя Симоненка — це вилита у рядки щира любов до України і філософські роздуми над людською індивідуальністю. Ліричний герой стверджує свої життєві пріоритети: патріотизм, чесність і гідність.

Вірш «Стояла я і слухала весну…» із циклу «Мелодії» написаний у 1895 р. Твір сповнений свіжості й тепла прекрасної пори року.

Поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові юнаків захистників української державності у 1918 році під Крутами вірш «Пам’яті тридцяти».

Лисиця намагалася дістати виноград, але ягоди були надто високо. Вона так і не скуштувала їх.

Конрад — незвичний хлопчик. І навідь не тому, що до пані Барлотті його приніс поштар у здоровезній бляшанці. А через те, що Конрад занадто чемний, слухняний, страшенно нудний і зовсім не має друзів. Тож пані Бартолотті та її сусідка дівчинка Кіті конче мають перетворити ідеальну дитину на нормального хлопчика. Хоча б для того, щоб Конрада не віддали іншим батькам…

“Ні, мамо, не можна нелюба любить” — вірш Євгена Гребінки.

Вірш «Рядок з автобіографії» Оксани Забужко — яскравий приклад постмодерної літератури. У творі наявні алюзії (натяки, перегуки) на відомі сюжети літератури попередніх епох.

Цей вірш розповідає про бій польських солдатів з німцями під містом Вестерплятте. Автор показує як один за одним вмирали солдати, але вони з оптимізмом дивилися у майбутнє, і навіть на небі вони захисники Варшави.

Вірш «Про коника та цвіркуна» був створений у 1817 р. в результаті творчого змагання поетів Джона Кітса і Лі Гента в описі пейзажу.

“Я стужився, мила, за тобою…” – вірш Дмитра Павличка.