Читати книгу - "Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу"

Машина для здійснення бажань, або Суботик повертається в суботу
Пауль Маар

Переклад з німецької Євгенії Горевої.
Зміст
Перший розділ. Грім у четвер
Другий розділ. Машина для здійснення бажань полюбляє точність Третій розділ. Пан Кулес вилетів
Четвертий розділ. Ще одна втеча
П'ятий розділ. Суботик у небезпеці
Шостий розділ. Коротке замикання
Сьомий розділ. Остання цятка
Перший розділ. Грім у четвер
У неділю яскраво світило сонце. Понеділок настав одразу по неділі.
У вівторок на роботі пан Пляшкер сидів такий неспокійний, що це помітив навіть його начальник.
— Що з вами, Пляшкере? — запитав він. — Ви через кожні п'ять хвилин зиркаєте на годинник, і це тепер діється з вами щовівторка!
— Та... ні, лише три тижні... — боронився пан Пляшкер. — Розумієте, я домовився...
— Домовилися три тижні тому на кожен з наступних трьох вівторків чи домовились три тижні тому власне на сьогоднішній вівторок? Щось я до пуття не збагну, — сказав начальник.
— Та це таки й не легко збагнути, — відповів пан Пляшкер і знов заходився коло писанини.
Коли нарешті вибило п'яту годину, він похапцем накинув свою куртку, миттю вискочив з контори, чимдуж помчав додому, вихором залетів до будинку і ще на сходах загукав:
— Пані Моркван! Пані Моркван!
Пані Моркван, господиня будинку, вистромила голову з дверей своєї кімнати.
— Що сталося? — запитала вона. — Між іншим, ви забулися витерти ноги.
Пан Пляшкер позадкував кроків на два — до килимка для витирання ніг — і звідти запитав:
— Чи прийшов уже пан Вівторакус?
— Вівторакус? А що, хіба він і сьогодні буде тут? — вигукнула пані Моркван. — Останні три тижні тільки й чекай: як вівторок, так цей Вівторакус уже й тут! Якщо так буде й далі, то я вимагатиму від нього плати за помешкання. Адже він
майже не вибуває звідси!
— Не турбуйтесь! Як усе складеться добре, то сьогодні він прийде востаннє, — заспокоїв господиню пан Пляшкер.
— "Як усе складеться добре", — повторила за ним пані Моркван. — То ви й самі хочете, щоб він навідався нині востаннє?
— Авжеж, звісно!
— То чого ж ви раз у раз запрошуєте цього пана в гості, якщо не можете його терпіти?
— Та я можу його терпіти! Ще й як!
— Але ж ви щойно сказали: вам хочеться, щоб сьогодні він прийшов востаннє, — зауважила пані Моркван. — Оце так чудово ви можете його терпіти? То вам треба, щоб цей пан приходив, чи не треба? Щось я не второпаю.
— Бо це таки не кожний і второпає, — вже вдруге за сьогодні відповів пан Пляшкер. — Але я спробую пояснити. Мені хочеться лишень, щоб цього разу все нарешті склалося як слід. Щоб не пішло шкереберть, як на минулих трьох тижнях!
— Пішло шкереберть? — ожила зацікавлена пані Моркван. — А я навіть нічого не помітила! І що ж це має означати — "все пішло шкереберть"?
— Усе! — сердито буркнув пан Пляшкер. — Геть усе!
— Усе? — перепитала пані Моркван. — Та розкажіть-бо, що скоїлося!
— Перший тиждень почався зовсім непогано, — промовив пан Пляшкер. — У неділю вдень, як і годиться, яскраво світило сонце. Та й понеділок надійшов одразу по неділі, як і має бути. Правда, вже надвечір сталась прикра й страшенна невдача!
— Невдача? Яка ж саме? Та кажіть-бо, не примушуйте тягти з вас кожне слово силоміць!
— Пан Вівторакус так боявся запізнитися до мене в гості...
— То й що? — квапила пані Моркван.
— ...що прийшов ще в понеділок увечері, — докінчив пан Пляшкер, глибоко зітхнувши.
— І що ж потім?
— Потім? Нічого потім! Досить і цієї халепи! — вигукнув пан Пляшкер. — Вівторакус — у понеділок! Це спартачило весь тиждень!
Пані Моркван осудливо похитала головою.
— Хіба вам можна догодити? — вколола вона. — Аби пан Вівторакус завітав трохи завчасно — вас уже трясця трясе! Спартачив вам увесь тиждень! А що ж страшне скоїлося наступного тижня? Знов пан Вівторакус з'явився зарано?
— Наступний тиждень почався так гарно, — мрійливо сказав пан Пляшкер. — У неділю сяяло сонце. Понеділок настав по неділі. Вівторакус прийшов, як і належить, у вівторок. Проте в середу — ви тільки уявіть таке! — у середу випало свято і
мене відпустили з роботи! Що ви на це скажете?
— Що ж мені казати? Добре, що ви мали вільний день, перепочили від роботи.
— По-вашому, це добре?! — вигукнув пан Пляшкер і весь аж здригнувся. — Ні, погано, ні, просто жахливо!
— Таж ви завжди так раділи кожному вільному дневі! — сторопіло вимовила пані Моркван.
— Але тільки як він припадав на п'ятницю, тоді я мав три вільні дні поспіль! П'ятницю, суботу і неділю. А в середу... в середу я тільки-но починаю звикатися з роботою після неділі!
— Я нічогісінько не розумію! — заявила пані Моркван.
— Та я ж уже сказав — цього й не можна зрозуміти! — нагадав пан Пляшкер.
— Ану ж опишіть мені третій тиждень, — запропонувала пані Моркван, — може, я тоді щось зрозумію.
— Третій тиждень був найгірший, — відповів пан Пляшкер. — У неділю зірвалася буря. Гриміло майже половину пообіддя.
— Еге ж, бридка була погода, пам'ятаю, — потвердила пані Моркван.
— Та якби ж то тільки це! Ні! На лихо, в четвер сяяло сонце! — поскаржився пан Пляшкер.
— Сонце? Тобто як? — ошелешено спитала пані Моркван. — Хіба ви проти?
— А певно ж, я проти! — розсердився пан Пляшкер. — У неділю — грім, уже це кепсько. Але коли ще й сонце в четвер — то це вже подвійна підлість!
— Тепер я розумію ще менше, ніж досі. Якщо тільки це можливо, бо я й досі не розуміла нічогісінько, — сказала пані Моркван. — Ви лютуєте через дощ...
— Через грім! — уточнив пан Пляшкер.
— І ви супитеся через ясне сонце! Якої ж тоді взагалі ви хочете погоди? Вибір у вас невеликий!
— Я вже бачу, ви мене також не розумієте, — образився пан Пляшкер, повернувся й пішов до своєї кімнати, а пані Моркван лишив безпорадно стовбичити в коридорі.
Та не встиг він ще й дверей до своєї кімнати причинити, як хтось добряче задзвонив у двері будинку.
Пан Пляшкер стрімголов кинувся зі своєї кімнати в коридор і так прудко шаснув повз пані Моркван, що вона мимоволі пустила повз вуха довгий, пронизливий дзвінок.
— Це пан Вівторакус! Це до мене! — вигукнув пан Пляшкер і шарпнув надвірні двері. Перед ним справді стояв пан Вівторакус.
— Привіт, Пляшкере, друзяко! Зараз тобі доведеться дещо трохи піднести! — гучно й радісно вигукнув він і тицьнув панові Пляшкеру в одну руку