Читати книгу - "Невдячна іграшка"

– Стасе, не треба…

– Валю, маленька моя дівчинко, дай мені трохи часу.

– Та немає у тебе часу, Станіславе Максимовичу. Відчепися. Все уже сталося. Ти запізнився. Ти вже не станеш моїм першим…

– Валю, то не так важливо. Я вже казав тобі. Я не збираю дівочу цноту, як трофей. Мені ти потрібна така, як є зі всіма тарганами у твоїй милій голівці, а не твоя цнота. Скажи, у мене є шанс, хоть найменший?

– Станіславе, зупинись. Я тепер належу Віталіку і ти все ще жонатий. Тому ти не будеш не тільки моїм першим. Ти не будеш ніяким. Забудь про мене. Я переїжджаю в дім батьків. Дякую, що допоміг і підтримав мене тоді та протягом усього року. Це щиро! Я за все розрахуюсь. Пришли рахунок, і на тому наші дороги розходяться. Забудь про моє існування, а я також спробую тебе забути. Мені конче треба тебе забути неодмінно й обов'язково. Я не хочу бачити тебе щодня і жити з тою раною на серці. Розумієш, я не іграшка, з якою ти можеш гратися і випробовувати на міцність. Я жива і хочу, щоб мене кохали сьогодні, а не колись там  «можливо» в якомусь примарному майбутньому і годували обіцянками. 

– Валю, ти не можеш так вчинити зі мною…

– Можу, Станіславе Максимовичу. Ще й як можу. У мене був чудовий учитель. Ти ж зміг відштовхнути, коли був так мені потрібен. А тепер не треба тут лити крокодилячі сльози. У тебе є твоя «кохана» дружина. Зрештою, у тебе сім'я.  А я «недолуга шмаркачка», як вона каже, яка тільки й мріє залізти до тебе в штани та розбити ваше «щастя». А знаєш, найсмішніше те, що це правда, бо я закохалася в тебе. Але тепер можеш передати їй, що проблему вашої сім'ї ти вирішив. Ти нарешті позбувся мене. А зараз залиш мене в спокої, Станіславе Маєвський. У тебе своє життя, у мене своє з Віталіком.

І мені знову примарилось, що душа його плаче.

– Валю, ти ж нічого не знаєш.

– Якщо так, Станіславе Максимовичу, то поділися. І можливо я тебе зрозумію… Я виходжу з того, що бачу, пробач!

– Валентино Ольшанська, я поки не можу. Є певні обставини.

– От, коли зможеш, тоді поговоримо. 

– Валю, ти ж розумна дівчинка. Ти повинна мене зрозуміти та пояснити свій вчинок. 

– Стасе, ти прекрасно й сам знаєш, що нічого я тобі не повинна. Ти мені не татко та навіть не коханець. Між нами тільки робочі стосунки, а вони чогось подібного не передбачають. Нагадую тобі, що то був твій вибір, Станіславе Маєвський!