Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Інша студентка сиділа на підлозі прямо біля столу, що ми обрали. Вона була блідою як сніг, та знесилена наче при смерті. Спершу я навіть подумала про те, що, можливо, вона п'яна. Але поглянувши на текст книги, що та тримала в руках, я зрозуміла в чому справа. Вона практикувала магію крові, про яку, здається, мені колись розповідала мама чи може Юрія.

Ця дівчина, на вид років двадцяти, окрім мантії носила широкий капелюх з загостренням зверху, яких я більше ні в кого не бачила. Помітивши, що хтось стоїть біля неї та роздивляється, дівчина підняла погляд на мене. Вперше у своєму житті я побачила очі червоного кольору. Правда вони були тьмяні, мабуть, через знекровлення. Волосся в неї теж було розпущене, і було лише трішки довшим за моє, дістаючи їй до плечей. Лице імперське, але жодного символу чи герба на мантії не було. 

— Привіт, — промовила я до неї, після чого вона безсило усміхнулася мені та знепритомніла, остаточно впавши на підлогу.

— Її звуть Адріана, — прокоментувала Юрія, що вже сиділа за столом та шукала необхідну сторінку. — Все, що в неї є, це магія крові. Її складно освоїти та легко себе вбити в процесі. Десь через десять хвилин вона вже буде в нормі. А ще це, мабуть, єдина з кого насміхаються більше, ніж з мене. 

— Я не бачу, щоб вона щось чаклувала. То куди ж поділася її кров? 

— Хто ж знає? Можливо вона сюди приповзла вже у такому стані, — байдуже відповіла Юрія підпираючи підборіддя кулаками, нарешті знайшовши те, що шукала в книзі. 

Я вирішила не відволікати її, і ще раз поглянувши на непритомну дівчину, теж сіла за стіл розгорнувши книгу. Спершу мене зацікавив розділ із тими, кого називали немертвими: ожилі скелети, зомбі, вампіри та ще ціла купа різної імперської, і не тільки, чортівні. Так я нарешті дізналася, що колись мене намагався вбити перелесник, залишивши на згадку біль в горлі та чорні сліди від рук. Багато про нього, як і про інших князівських потвор, не було написано, тому я швидко перегорнула сторінку, на якій про нього розповідалося.

В кінці цього розділу про немертвих я надибала те, що мене зацікавило найбільше — та істота з пуповиною, яку я бачила в Середньому Місті. Його називали Виродком, що, мабуть, дуже образливо для нього.

За текстом стало зрозуміло, що ця істота присмоктувалася до вагітних жінок, забираючи сили в її плоду. Та жінка, яку я бачила поруч з потворою, мабуть, лише нещодавно завагітніла, через що цього і не було помітно. Потім писалося, що якщо перерізати пуповину, то ілюзія спаде з монстра, а він сам помре з голоду, якщо не від кровотечі. Автор книги оцінював цього монстра як небезпеку середнього рівня, і вказував на те, що воно не наближається до людей із ясним розумом, адже вони бачать крізь ілюзію. Шкода, що я не знала, що саме мається на увазі під ясним розумом. Та все ж я і так могла їх бачити, а по якій саме причині, вже не важливо.

Потім був розділ з духами, де я взагалі не бачила особливої різниці між різними видами.

Прочитати більше я не встигла, бо задзвонили дзвони, і нам довелося йти до іншої аудиторії. Книгу довелося покласти на місце. Та що здивувало мене, так це те, з якою відданістю Адріана змусила себе підвестися та теж піти за нами слідом.

Як виявилося, ми йшли в одне і теж місце — Арена. Це було широке та високе приміщення в центрі першого поверху. Попід стінами стояли лавки. Сама арена виглядала менш дорого, ніж інші частини університету, і була побудована з грубого сірого каменю.

Цього разу лицарі мали можливість зайти всередину та зайняти місця на лавочках, тоді як студенти були на арені. Я вже почала думати, що вони будуть битися між собою, але потім якийсь доволі гарний та молодий викладач, про якого, здається, Юрія колись згадувала, вийшов на центр арени та поясним усім присутнім, що саме зараз буде:

— Зараз пані Марія буде створювати для кожного з вас кам'яного голема. Ваше завдання буде полягати в тому, щоб як можна швидше його зруйнувати своєю магією. Якщо на це піде понад п'ять хвилин, або ж взагалі не буде результату, то це провал та перездача через тиждень, — промовив він оглядаючи студентів. — Хто перший?

На краю арени лежала купа каміння, що виглядала так, наче її тут не повинно бути.

Багато хто підняв руку першими, але серед них не було Юрії. Зате була дівчина, що раніше штовхнула її та обізвала безумною відьмою. Саме її першу і викликали, тоді як усі інші розійшлися по краях арени.

— Далія, будеш першою, — вимовив її ім'я викладач та дав сигнал тій самій пані Марії, яка, змахнувши руками, перетворила груду каміння на людиноподібну істоту. 

Кам'яний голем повільно став на ноги та оглянувся наче живий. Він так і стояв, поки викладач не вийшов за межі арени. Очікувати на команду не довелося, і вже за мить та нахабна Далія випустила із долоней блискавки, що били по голему із жахливим звуком, наче щось тріщало. По її обличчю було видно, що вона прикладала усі сили, поки викладачі рахували секунди, що можна було зрозуміти по їхнім губам, які беззвучно вимовляли цифри.

Я теж рахувала, не маючи чим себе зайняти у цей час, і вже на тридцятій секунді від голема повідпадали руки та ноги, зробивши з нього все ту ж купу каміння, якою він був раніше. 

— Молодець, Даліє. Це один із кращих результатів за цей рік, — промовив викладач, із чого я зрозуміла, що ця гадина була досить сильною в магії.