Читати книгу - "Невдячна іграшка"

Вважається, що понеділок день важкий. Насправді я цього донині не помічала. Але сьогодні мені точно непросто. У мене назріває серйозна розмова з чоловіком, який вимотав мені всю душу, а потім відмовився взяти мене, як трофей. Оцінити його благородство ще не під силу моєму закоханому серцю, мізкам. Я все ще юна ображена максималістка. Моя втеча від нього мені виглядала логічною. Йому ж з вершини його досвіду та чоловічої логіки напевне все бачилось геть по-іншому. Але для нас це вже нічого не змінює, бо рішення у моїй голові визріло ще тоді, в момент розпачу, нестерпного болю та відчаю, коли все перевернулося з ніг на голову. Коли душа моя була перед ним розхристана, а потім залишилась одинокою, непотрібною йому сиріткою. 

Ми з моїм неймовірним хлопцем Віталіком, направляємось до будинку, де зараз проживає Станіслав Маєвський. У Віталіка неймовірна витримка. Він такий спокійний та виважений всю дорогу, а у мене всередині ураган, вирують емоції. Я нервую, а тепла долоня Віталіка час від часу ніжно гладить моє обличчя, і це заспокоює. Добре, що траса майже порожня. Дивлюся в його волошкові очі збентеженим поглядом, а там стільки любові, щирості, ласки. Я переконую себе, що закохуюся, і що рано чи пізно це станеться, точно станеться. По-іншому бути не може, бо мені це дуже потрібно. Він кохає мене до нестями, цінує, мені з ним добре, казково, але, чорт забирай, він не Стас. Тішить одне: у мене вже немає відчаю з приводу цього. Значить поступово у моїй душі щось змінюється, можливо…  

– Віталику, ти пам'ятаєш, як ми домовились? – чомусь вирішую нагадати своєму хлопцю, хоч на двісті відсотків впевнена, що він не забув про нашу домовленість. Але хто ж його знає, які мухи живуть в його голові. І хоч чоловіки, як правило, такі передбачувані у своїх вчинках, але бувають винятки з правил. Віталік таки може учудити щось, як і Стас. В цьому вони такі схожі, у своїй непередбачуваності.  Можливо Віталік вирішить сьогодні стати для мене середньовічним лицарем в з'ясуванні стосунків між мною і Станіславом.  А розмова точно вийде насиченою. Характер у Стаса Маєвського запальний. І я теж ще той упертюх. Мені не варто перечити, особливо, якщо немає вагомих, переконливих аргументів.

Ми з Віталіком провели в будинку моїх батьків усі вихідні з вимкненими телефонами спеціально. Віталій свій вмикав кілька разів, аби поспілкуватись з батьками та глянути повідомлення. Я ж свого взагалі не вмикала. Тому уявляю, як Маєвський біситься. Але я його попередила. А сьогодні зранку настрочила повідомлення у вайбер, що  заїду по речі в час, який для нього зручний. Стас сухо відповів, що його влаштує після 18:00. От якраз на зазначену годину ми і їдемо.

Розумію, що розмова буде важкою. Судячи з усього, Станіслав злий. Думала за ці кілька днів він трохи охолоне. Здається – прорахувалася. Коли ввімкнула телефон, то побачила, що вже після нашої розмови в п'ятницю вночі, він мені ще кілька десятків разів дзвонив і закидав повідомленнями у вайбер та телеграм, де в кожному просить пробачення та благає не робити дурниць йому на зло.

Але ж ми так не домовлялися. Я просила його не телефонувати мені. Обіцяла, що поговоримо при зустрічі. Та, здається, що його так зачепила ця історія, що він місця собі не знаходить всі ці дні.  Напевне відчуває провину. Але це вже не має для мене жодного значення. Все, що я могла зробити, я вже зробила ще до того. Переконую себе, що це не через нього.  Зрештою, рано чи пізно це мало статися. І взагалі, яка йому фіг різниця. Він і так мене не захотів. А я маю право вирішувати такі речі сама. І зробила це я виключно для себе. Просто своєю відмовою він підштовхнув мене.  

Аналізуючи всі ці події, прийшла до висновку, що геть ні про що не шкодую. Це мене неабияк тішить. Я тепер дівчина Віталіка в повному розумінні цього слова. Тими днями у нас з ним було стільки сексу, ми стільки всього спробували. Я зрозуміла, що мені приємно займатися сексом з Віталіком. Це обом нам приносить неабияке задоволення. Тепер Віталік мені не просто подобається. Між нами щось набагато більше. Я не знаю чи це і є кохання. Але це вже не так важливо.

Аналізуючи свої почуття до Станіслава Маєвського, я чомусь прийшла до такого висновку, що до нього у мене якась хвороблива пристрасть, як до дорослого неймовірно харизматичного чоловіка. Бо, як інакше можна пояснити ту мою безглузду витівку, коли я просила у нього переспати зі мною, стати моїм першим. Ідіотка. Ну хіба так можна поводитись?

Добре, що Маєвський інтелігентний, вихований чоловік, і не висміяв прямо в очі. Він просто толерантно відмовив. Не знаю, можливо я помиляюся з тими висновками. Колись таки за порадою Віталія запишуся на курси з психоаналізу й розберусь. Віталік, звичайно, міг би й зараз допомогти розібратися. Він вивчає медичну психологію у себе в медичному. Але як я йому розкажу. Соромно.  

– Так, сонечко, я пам'ятаю, як ми домовились. Не хвилюйся. Все буде добре. Я не підведу тебе, – озивається мій Віталік. Автомобіль заїжджає на майданчик для паркування біля будинку Грабовської та зупиняється. Ми з Віталіком довго, пристрасно цілуємось. Віталік відчиняє мені двері, допомагає вийти з машини й підбадьорливо посміхається:  

– Валентинко, не хвилюйся, кохана. Все буде добре. Стас розумний, вихований чоловік. Зрештою, ти нічого страшного не зробила й не робиш. Але, про всяк випадок, пам'ятай, дівчинко – я поруч. Набереш при потребі. Гаразд?

– Добре, – бадьоро кажу, хоч насправді хвилююся. Ну не виходить у мене по-іншому, коли думаю про Станіслава Маєвського. Точно у мене від нього якась залежність. Коли я не бачуся з ним, перестаю згадувати, тоді все в порядку. Значить моє рішення не спілкуватися правильне.