Читати книгу - "Володар Перстнів"

Елронд покликав гобітів до себе. Він зосереджено подивився на Фродо.

— Час настав, — мовив він. — Якщо Перстень вирішили нести геть, це треба робити негайно. Але ті, хто піде з ним, не повинні розраховувати на збройну підтримку. Вони пройдуть у володіння Ворога, де допомоги не буде. Ти все ще тримаєшся свого слова, Фродо, — ти будеш Персненосцем?

— Так, — відповів Фродо. — Я піду зі Семом.

— Тоді я не здатен тобі допомогти, навіть порадою, — сказав Елронд. — Важко передбачити ваш шлях на великій відстані, і я не знаю, як виконати ваше завдання. Тінь уже підповзла до підніжжя Гір і підкрадається навіть до берегів Сірого Потоку; а все, що під Тінню, приховане від мене. Ти зустрінеш багато ворогів, і явних, і під машкарою; а на шляху знайдеш друзів — тоді, коли найменше їх шукатимеш. Я розішлю гінців до всіх, кого знаю в широкому світі; але такими небезпечними стали зараз усі шляхи, що дехто з них може не дійти до мети, а хтось прийде не раніше за тебе.

І я виберу для тебе супутників, котрі йтимуть із тобою доти, доки вистачить їм волі чи талану. Вас має бути лише кілька, бо ваша надія — у швидкості й таємничості. Якби навіть я мав загін ельфів зі зброєю Стародавніх Часів, це нічого би не дало, тільки накликало би силу Мордору.

Загін Персня складатиметься з дев'ятьох осіб; Дев'ять Піших проти Дев'ятьох Вершників, котрі є злими. З тобою і твоїми вірними слугами піде Ґандалф; це його велика справа і, можливо, кінець його трудів.

Щодо решти, то вони представлятимуть інші вільні народи світу: ельфів, гномів і людей. Леґолас буде від ельфів; Ґімлі, син Ґлоїна, — від гномів. Вони бажають іти принаймні до гірських перевалів, а може, й далі. Від людей із вами буде Араґорн, син Араторна, бо Перстень Ісілдура тісно пов'язаний із ним.

— Бурлака! — вигукнув Фродо.

— Так, — усміхнувся він. — Я ще раз прошу дозволу стати твоїм супутником, Фродо.

— Я і сам благав би тебе піти зі мною, — сказав Фродо, — тільки я думав, що ти з Боромиром підеш до Мінас-Тіріта.

— Піду, — сказав Араґорн. — І Зламаний Меч перекують, і я вирушу на війну. Та наші шляхи зливаються на багато сотень миль. Тому Боромир також буде в нашому Загоні. Він хоробрий чоловік.

— Залишається відібрати ще двох, — сказав Елронд. — Про це я подумаю. Зі свого дому я можу вислати когось гідного.

— Але тоді не залишиться місця для нас! — стривожено вигукнув Піпін. — Ми не хочемо залишатися тут. Ми хочемо іти з Фродо.

— Це тому, що ви не розумієте і не уявляєте, що вас чекає, — сказав Елронд.

— Так само, як Фродо, — сказав Ґандалф, несподівано підтримуючи Піпіна. — Та і жоден із нас чітко не уявляє. Правда в тому, що, якби гобіти розуміли небезпеку, вони би не наважились іти. Усе ж таки вони бажали б іти чи бажали би наважитись і почувалися би присоромленими та нещасними. Гадаю, Елронде, в цій справі було би краще покластися на їхню дружбу, ніж на велику мудрість. Навіть якби ти вибрав для нас верховного ельфа, як-от Ґлорфінделя, він ані не взяв би приступом Темну Вежу, ні не розчистив дорогу до Вогню тією силою, яка є у нього.

— Ти говориш переконливо, — мовив Елронд, — але я маю сумніви. Шир, попереджаю вас, нині вже не вільний від небезпеки; і тих двох я думав вислати назад гінцями, щоби попередили, як це у них прийнято, мешканців свого краю про загрозу. Так чи інак, я вважаю, що молодший із цих двох, Переґрін Тук, має залишитися. Я проти, щоби він ішов.

— Тоді, пане Елронде, вам доведеться зачинити мене в темниці або відіслати додому в мішку, — сказав Піпін. — Інакше я все одно подамся вслід за Загоном.

— То нехай буде так. Ти підеш, — сказав Елронд і зітхнув. — Отож усі Дев'ятеро зібралися. Через сім днів Загін вирушає.

Меч Еленділа перекували ельфійські ковалі, й на лезі викарбували емблему зі сімох зірок між півмісяцем і променистим сонцем, а над ними було написано багато рун; бо Араґорн, син Араторна, ішов воювати на кордонах Мордору. Яскравий був цей меч, наново викуваний; світло сонця пломеніло в ньому, а світло місяця сяяло холодом, лезо ж його було тверде та гостре. Й Араґорн дав йому нове ім'я, назвавши Андурілом, Полум'ям Заходу.

Араґорн і Ґандалф подовгу гуляли вдвох, обговорюючи дорогу та можливі небезпеки; і розглядали мапи і книжки з написами та малюнками, що були в домі Елронда. Фродо інколи сидів із ними; та він радо покладався на їхнє керівництво і якнайбільше часу проводив із Більбо.

У ці останні дні вечорами гобіти сиділи в Камінній Залі й серед інших легенд почули всю баладу про Берена та Лутієн і про повернення Великої Коштовності; але днями, поки Мері з Піпіном гуляли, де заманеться, Фродо та Сем сиділи в маленькій кімнатці Більбо. Більбо читав їм уривки зі своєї книжки (все ще далекої від завершення) або з віршів, або ж занотовував пригоди Фродо.

Вранці останнього дня Фродо зайшов до Більбо сам, і старий гобіт витягнув з-під ліжка дерев'яну скриньку. Він підняв кришку і понишпорив усередині.

— Ось твій меч, — сказав він. — Але він зламався, ти ж пам'ятаєш. Я відклав його, та потім забув попросити ковалів, аби його полагодили. Зараз немає часу. То я подумав, може, ти б узяв оцей, як ти гадаєш?

Він дістав зі скриньки невеличкий меч у старих потертих шкіряних піхвах. Тоді вийняв його, і добре відполіроване лезо раптом зблиснуло, холодно та яскраво.

— Це Жало, — сказав він і без великих зусиль глибоко встромив його в дерев'яну колоду. — Візьми, якщо хочеш. Сподіваюся, мені воно вже не знадобиться.

Фродо прийняв його з вдячністю.

— А ще оце! — сказав Більбо, виймаючи пакунок, який, судячи з його розмірів, мав бути дуже важкий.

Більбо розгорнув кілька шарів старого ганчір'я і підняв маленьку кольчугу. Вона була щільно сплетена з безлічі кілець, гнучка, мов полотно, холодна, мов крига, та міцніша за крицю. Прикрашена білими самоцвітами, вона сяяла місячним сріблом. До неї був допасований пояс із перлами та кришталем.

— Гарна річ, правда? — запитав Більбо, підносячи її до світла. — І корисна. Це моя гномівська кольчуга, яку подарував Торін. Я забрав її з Великого Ритова, перед тим як піти з