Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Виявилося, Тесей на Айзу чекати не став, і попрямував відразу ж до кладовища – причому, за словами Алісії, навіть радів, що не застав її у Горбі. Айза навіть не могла уявити, що це могло би означати. Натомість вона піднялася до себе у кімнату, швидко одяглася і після недовгих роздумів таки виклала монету із кишені.

За вікном вже з’явився місяць, і навіть встигнув піднятися досить високо – це означало, що в неї майже не залишалося часу. Скоро духи знову набудуть сили; а останнім часом Айзі і справді починало здаватися, що у Райні відбувається щось дивне. Втім, вона не могла стверджувати напевне – бо не бачила міста спокійним жодного дня. З першого ж її патрулювання відбувалися якісь дивні речі, які вона ніяк не могла пояснити. 

Можливо, скоро їй таки вдасться віднайти розгадку. Тільки ось вона сподівалася, що це все ж ніяк не зачепить ані її особисто, ані Тесея. 

Швидкою ходою Айза спустилася сходами і, не роззираючись по сторонах, рушила до виходу. Дарма – вона не помітила фігуру, що підстерігала прямо під стіною і вхопила її за передпліччя саме тоді, коли Айза проходила повз. 

Вона швидко озирнулася, намагаючись висмикнути руку, але не хапалася за лезо – зрештою, це був Кривий Горб, яка тут могла бути небезпека? Та наступної миті вона наполовину пожалкувала, що не зробила цього – перед нею стояв Рем. 

Айза не бачила його останній тиждень – після їхньої невдалої розмови він наче уникав її, а Айза зовсім не була проти. Бачити Рема було останнім, чого вона хотіла. Втім, вона втратила обережність і ось вже мусила пожинати наслідки. 

 – Айзо, – почав він впевнено. Гордо навіть. Наче не перехопив її тут випадково, а чекав навмисне – як і минулого разу, і Айзу це анітрохи не тішило. – Поговори зі мною. 

Айза сильним поштовхом звільнила свою руку. Рем навіть не похитнувся – як наче із впевненістю в ньому раптом з’явилася якась нелюдська сила. 

 – Я поспішаю, – коротко відрізала вона, ступаючи ще крок вперед. Всього за мить вона знову відчула тиск у зап’ястку. 

 – До свого Естірхайда? – з жовчю запитав Рем, суплячи брови. Айза тільки мугикнула із смішком. 

 – Я думала, ми це з’ясували ще минулого разу. А зараз відпусти, – вже з більшим натиском сказала вона. – Робота не чекатиме. 

Рем не відпустив її. Лице його стало в якусь мить пустим, наче він нічого насправді і не відчував, не чув. Наче не бачив Айзи перед своїм лицем і вже навіть забув, що стискав її зап’ястя. Та зовсім скоро на його лице знову навернулися емоції – і не найбільш приємні. 

 – Для чого ти це робиш, Айзо? – запитав він жорстко, майже жорстоко. – Я ж подобаюся тобі, я це бачу! Ти ж зовсім не була проти, коли я до тебе залицявся!

Брови Айзи поповзли догори. Коли це вона не була проти? Єдиний раз, коли Рем і справді зробив хоч якийсь рух, Айза зупинила його – причому намагалася зробити це м’яко, наскільки тільки могла. 

 – Коли таке було? – запитала вона, хоча насправді навіть не очікувала на відповідь. Навіть якби Рем зумів би щось вигадати, однаково це була би якась дурниця. 

 – Та весь час! Ти хотіла бути зі мною, але щойно столичний лорд поманив тебе пальцем – відразу ж побігла за ним. Це, певно, усі мугирки такі – тільки золота і шукаєте! 

Айза задихнулася повітрям. Колись мугиркою її називав і Тесей – але побіжно, з метою посміятися з неї – і він точно не говорив це з такою огидою і злістю, як Рем. І Тесей вибачився – до того ж не раз. Рем, здавалося, взагалі не помітив, що сказав щось не те. 

Тепер Айза вже була по-справжньому зла. 

 – Ти зараз знущаєшся з мене? – так тихо, що Рем, певно, заледве міг її чути, запитала Айза. – Останнє, що мені потрібно від когось – це гроші, їх я вмію заробляти сама. Але навіть якби я гналася за ними – від тебе би їх навряд чи отримала. 

Айза окинула поглядом Рема. Вдягнений він був так само, як і сама Айза – зовсім небагато. Ось тільки він був старший від неї і працював у Горбі вже роками, а його все ще можна було легко сплутати із голодним студентом. Зазвичай Айзу це зовсім не бентежило – ось тільки не у випадку, коли їй самій намагалися вказати на бідність. 

Рем зробив би, певно, крок назад – якби тільки йому було куди відступати. Та він стояв біля стіни, і тому замість цього навпаки пішов прямо до Айзи. 

 – Я можу дати тобі більше. Я навіть можу пробачити тебе. Просто забудь про того Естріхайда, та й все. Однаково скоро його не буде. 

Щось у тому, як Рем це сказав – з переконаністю і зневагою – зачепило Айзу. Так, Тесей мав би повернутися до столиці з часом, але він би залишився із Айзою. Він пообіцяв. Можливо, колись вона поїде із ним. Можливо – можливо, їхні шляхи розійдуться. Ось тільки це вже вирішить вона із Тесеєм, а зовсім не Рем. 

Та Айза не встигла нічого заперечити, бо Рем не закінчив. Здавалося, щойно він почав говорити, то вже не планував зупинятися – слова все линули і линули, наче він і не намагався їх втамувати. 

 – Подумай, у якій ти небезпеці поряд із ним! – заявив він. 

 – Що?.. – розгублено перепитала Айза. 

 – Кожного разу, як він ходить на кладовище, стикається із духами чи трупами. Щоразу! Рано чи пізно це не омине тебе. Думаєш, його артефакти захистять твою спину?