read-books.club » Фентезі » Пастка для некромантки, Агата Задорожна 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

48
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пастка для некромантки" автора Агата Задорожна. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Пастка для некромантки, Агата Задорожна» була написана автором - Агата Задорожна, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фентезі".
Поділитися книгою "Пастка для некромантки, Агата Задорожна" в соціальних мережах: 
У Райні некромантів вистачає – як і кладовищ. І треба ж такому трапитися, щоб з них усіх у напарники Айзі потрапив той, якого вона на дух переносити не може! Та ще й у її перше патрулювання труп встає із могили і тікає у невідомому напрямку, залишаючи по собі тільки тонку стежинку із загадок і підказок. Тільки би здихатися перед розслідуванням напарника Тесея, який чомусь думає, що він в усьому кращий за неї. Але Айза йому ще покаже, що таке справжня некромантія!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 128
Перейти на сторінку:
Розділ 1. Де чарка, там і сварка

На райнських кладовищах зазвичай не було дуже багато людей – в усі дні, окрім Жнив, там рідко можна було би помітити хоча би трійко живих душ за день. А ось мертвих і неупокоєних там водилося значно більше – і до них незабаром мала приєднатися ще одна. 

Лопата мигнула у повітрі знову, і на траву впала грудка ґрунту. Невідомий у плащі з каптуром старанно розкопував могилу. Йому допомагав тільки місяць, який світив цієї ночі неймовірно яскраво – як наче знав, що скоро щось почне відбуватися. 

***

 – Сама? Ні, ні, давайте, можливо, не треба? – Айза замахала руками перед собою, відступаючи на крок від столу начальника. Той сидів у своєму кріслі розслаблено і, здається, навіть не думав змінювати свою думку.

Дурну, зовсім дурну думку. 

 – Тц. А я тобі ще раз кажу, і цього разу точно востаннє – так! Я ж не відправляю тебе на перше, чи на друге, чи навіть на третє кладовище. Дванадцяте! Та там і дитина впорається. Просто спробуєш, подивишся, походиш собі – я чув, дівиці нині це люблять, тц, по кладовищах наодинці гуляти. 

 – Ага, ще жениха собі там придивлюся, – пробурмотіла Айза собі під носа, але тихенько, щоби пан Рубчик не почув. 

 – Що ти там говориш? – запитав він, нахиляючись вперед. Лице пана Рубчика було видовжене, гостре, як наче він завжди був готовий впхати його у таємницю, могилу і особисте життя своїх підлеглих. Айза помітила це навіть за тиждень роботи у Кривому горбі. 

 – Нічого, – швидко відізвалася вона, складаючи руки за спиною. На поясі задзвенів серп. – Гаразд, нехай нічне патрулювання, – продовжила вона м’яким голосом, як наче дійсно сподівалася на щось вмовити Рубчика. Насправді ж вона вже знала, що її плани на ніч вже вирішені безповоротно. – Але чому одна? 

Патрулювати наодинці некроманти, попри поширені говірки, не любили. Така впевненість у власних силах набагато частіше приносила проблеми, ніж їхнє рішення, і чимало некромантів через любов до самотності стали трохи ближчими до свого фаху і матінки-землі. Айза зовсім не горіла бажанням поповнити їхні лежачі ряди. 

Пан Рубчик голосно зітхнув і почав порпатися у своєму столі. Зовсім скоро із купи паперів він висунув величеньку папку і розгорнув її із абсолютно кам’яним виразом лиця. 

Тоді Айза помітила, що це її особиста справа. 

 – Відмінні оцінки з столичного університету, рекомендація та грант до ен-це-де, вміння упокоювати мертвих лютих і неспокійних. Тц-тц-тц… – пан Рубрик підняв голову на неї із зовсім трохи здивованим лицем. – Що, справді можеш упокоїти лютого? – запитав він, схиляючи голову вбік. 

Айзі не залишалося нічого, крім як здатися і кивнути. 

 – Я не завжди можу упокоїти лютого. І точно не в польових умовах. Ти, певно, сама-одна сильніша, ніж звичайна пара некромантів. А нам потрібно збільшити кількість людей на сьомому і четвертому, бо там… Ну, сама знаєш. 

Айза з розумним лицем покивала, але все ще залишилася на своєму. Вона могла бути сильною некроманткою – щонайменше, для такого провінційного містечка, як Райн, але це зовсім не значило, що вона мусила стати шибайголовою і ходити на патрулювання одна. 

  – Я розумію, – знову взялася за своє вона. – Справді. Але чому би вам не дати мені когось в пару? Я ж навіть ніколи раніше не була на нічних патрулюваннях. 

На це пан Рубчик розсміявся. 

 – Хто сказав, що з тобою нікого не буде? Там ще буде той штрих з міськуправління, глянеш у паперах. От і складе тобі компанію. 

Айза скривилася. У Кривому горбі, можливо, були не найсильніші некроманти, але й випускників сільських шкіл вони не набирали. А на посаду міського некроманта останніми роками, здавалося, міг потрапити будь-хто. 

 – Міський некромант – що скалка в дупі і бельмо на оці. 

 – Та воно й так, а мусиш із ним працювати. А тепер все, виконуй! І геть з очей моїх!

Пан Рубчик відвернувся від неї і втупився у вікно, де вже помалу сходив місяць. Робочий день у Кривому горбі тільки-тільки починався, і перед ним була ще купа роботи. 

Айза понурено вийшла з кабінету, наостанок прикривши двері зовсім трохи сильніше, ніж вартувало би. Ще не зовсім грюкання, але все ж дає зрозуміти, що вона не надто задоволена. Перед кабінетом на хиткій лавиці сиділа Алісія і заточувала меча. 

 – Що, таки відправив на чергування? – запитала вона, навіть не відриваючись від точила. Лезо вже виглядало так, наче ним можна було порізатися, навіть якщо просто надто довго на нього дивитися. 

 – На дванадцяте, – розчаровано кивнула Айза. Вона би присіла поряд на лавицю, але та хиталася так, що вона все ж не ризикнула. – Саму, уявляєш! Та я ж тут тиждень неповний пробула, яке патрулювання?.. 

Вона розпачливо сплеснула руками. В університеті і на практиці їх водили на кладовища організованими групами під наглядом старших некромантів, і якщо її чомусь і навчили – некромант ніколи не ходить один. Щонайменше, той, що хоче залишитися живим. 

Алісія покивала. Вона поклала меча у піхви і метким рухом закинула точило у велике відро у протилежному кутку кімнати. 

 – Це він перед Жнивами таке виробляє. Щороку, до речі, скоро побачиш. Зараз це він ще шовковий, вважай, а тижні за три, чи за місяць – отоді нам всім весело буде. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка для некромантки, Агата Задорожна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"