Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ще місяць тому Айза би погодилася із цим. Але… Тесеєві артефакти і справді кілька разів прикривали її спину. Він би нізащо не лишив би її саму на полі бою. Та частка правди у Ремових словах була.
Кожного разу, коли Тесеєві доводилося бувати на кладовищі, відбувався напад духів. І як Айза не помітила сама? Втім, можливо, випадків поки що було недостатньо, щоб це не було просто випадковістю. Та разом з тими паперами, що вони разом знайшли у льосі…
Дуже скидалося на те, що Тесея справді хотіли позбутися.
Айза кинула короткий погляд на вікно. Місяць вже ледве виднівся біля віконної рами; ще трохи, і він зійде надто високо.
– Залиш його! Я прикрию тебе, якщо ти пропустиш патрулювання, – знову взявся за своє Рем. Він потягнувся обома руками до її зап’ясть – цього разу повільно. Певно, хотів ніжно взяти її за руки. Та Айза встигла вирватися.
Щось у тому, як говорив Рем, що він говорив, бентежило її. Та вона не мала часу розбиратися. Вона мусила бігти, і бігти якнайшвидше.
Здавалося, Рем щось кричав їй у спину – точнісінько, як і минулого разу. Можливо, навіть намагався наздогнати. Ось тільки Айзі було однаково – вона бігла вперед, переконана, що страшенно запізнюється. Певно, так і було.
Якщо вона хоч щось розуміла, якщо прочитала правильно хоча би один знак – це означало, що Тесей був у небезпеці. А вона знову не встигала – і знову, здавалося, у цьому був винен Рем.
Всього два випадки – чи достатньо, щоб і це не вважати випадковістю?
Але з кожним днем у Райні Айза і справді переконувалася, що якщо у цьому місті і трапляються випадковості, то точно не з нею.
Ноги несли її швидше, а ще… Ще вона нарешті відчула те, про що говорила Айза – нитки сили, що вона відчувала раніше, все ще висіли в повітрі і тяглися в усіх можливих напрямках, але вони були іншими. Товстішими, сильнішими, наче канати, але водночас ослабленими. Це було таке дивне, протирічне відчуття, що його важко було виразити словами, осягнути чи бодай помітити – можливо, через це Айза ігнорувала його так довго.
До шостого кладовища, де вони із Тесеєм мали би патрулювати цієї ночі, Айза добігла, здавалося, за лічені хвилини. Ворота стояли прочинені – без печаті, яку зазвичай накладав Тесей, щойно вони перетинали межу кладовища. Можливо, не встиг?
Чи взагалі десь затримався, а Айза даремно бігла, наче навіжена?
Та ця думка зникла швидше, ніж з’явилася, бо у темряві ночі Айза досить легко помітила ще темнішу фігуру. На неї падало кілька скупих променів місяця, та вони мало допомагали у тому, щоб розпізнати силует – цьому заважав об’ємний плащ і дивна маска, що нагадувала карнавальну.
В одному Айза була впевнена точно – це був не Тесей.
– Гей! – вигукнула вона, ступаючи вперед. Рука сама собою, у якомусь майже інстинкті лягла на руків’я серпа. – Тут не можна бути вночі! Хто ви?
Людина у плащі, здавалося, не збиралася відповідати. Вона тільки стояла непорушно; Айза не бачила чужих очей, але чомусь була впевнена у тому, що вони пильно вдивлялися у неї, примружені – запам’ятовуючи кожну її рису. Цей погляд був небезпечним – їй не потрібно було денне світло, щоб зрозуміти це.
Айза зробила ще з десяток стрімких кроків і вже була досить близько, щоб зрозуміти, що маска і справді була карнавальною – із чорним пір’ям, темними перлами і мереживом. Ось тільки під нею точно ховалося чоловіче лице – це було ясно і зі статури, і зі зросту – вищого від її власного принаймні на голову.
В усьому іншому постать залишалася невідомою. Тільки коли Айза була на відстані всього кількох кроків, вона помітила, що рука чоловіка стискає зброю, і ось це вже було дуже зле.
Це була шпага – така тонка, що побачити її здалеку було просто неможливо. Тільки коли на метал впав тонкий промінь світла, Айза змогла побачити лезо. Битися проти такого супротивника із своїм небезпечним, але коротким серпом вона точно не хотіла.
– Що ви тут робите, пане? Вже ніч, вам потрібно піти, – знову сказала вона. Айза тільки сподівалася, що незнайомець із шпагою вирішить, що битва із некроманткою того не варта, і справді піде. А ось вже наступного ранку вона буде розбиратися, хто це міг бути, і що він робив.
Незнайомець зробив крок назад, але все ще мовчав. Здавалося, він не хотів битися, тож Айза підступила ще.
Черевик її у чомусь хлюпнув, наче вона ступила в калюжу. Нічого дивного – в Райні дощі не припинялися протягом останніх днів, і чаклуни обіцяли, що негода може затягнутися на тижні. Ось тільки Айза чомусь все одно опустила погляд вниз.
Там справді була калюжа – невелика, якась дуже охайна, і від неї вела тоненька цівочка. Неуважно Айза прослідкувала її поглядом. Вона зовсім не очікувала наштовхнутися на білу руку.
Спершу долоню зі знайомими перстнями, що переходила у світлий, а потім яскраво-червоний манжет. Його Айза теж добре пам’ятала. Здавалося, вона у якомусь трансі підняла погляд далі – аж поки не побачила бліде Тесеєве обличчя. Очі його були заплющені.
Цівка рідини – вочевидь, крові – стікала з його грудей аж до ніг Айзи.
Погляд її потемнішав, і цвинтар навколо наче заполонив червоний туман.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка для некромантки, Агата Задорожна», після закриття браузера.